«І сталось одного з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Новину звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими, та й до Нього промовили, кажучи: Скажи нам, якою владою Ти чиниш оце? Або хто Тобі владу цю дав? І промовив до них Він у відповідь: Запитаю й Я вас одну річ, і відповідайте Мені: Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: З неба, відкаже: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, то всі люди камінням поб’ють нас, бо були переконані, що Іван то пророк. І вони відповіли, що не знають, ізвідки… А Ісус відказав їм: То й Я не скажу вам, якою владою Я це чиню.»
Сьогодні в Британії йде суперечка про те, наскільки голосно повинні кричати солдати на параді. Армія, здається, стурбована тим, що рано чи пізно в солдатів зіпсується слух, оскільки старшина вигукує накази максимально голосно і зовсім зблизька. Зрозуміло, у газетах це вважається чимось забавним. Накази потрібні, щоб їх чули. Немає користі говорити пошепки на полі бою.
Проте, у свою чергу, старшина отримує накази від старших офіцерів, і ті, як правило, не кричать. Насправді, чим ви старше за званням, тим менше вірогідність гучних наказів: командуючий офіцер може просто написати інструкцію або звичайним голосом передати розпорядження наступним за званням. Ну а на параді або в казармі головного, швидше за все, видасть його гучний голос – вірну в даному випадку ознаку найбільшої влади.
Можливо, на цій стадії євангельської історії ми встигли забути про Івана Христителя, але про нього не забув Лука, бо про нього не забув Ісус. Коли Ісус прийшов в Єрусалим і вигнав торговців з Храму, Він діяв як людина, упевнена у своїх повноваженнях. Але в Храмі вже існувала певна ієрархія влади, піраміда з вартою внизу і головними священиками вгорі, а найголовнішою фігурою був первосвященик. Що ж думає про себе Ісус, увійшовши до Храму без особливих повноважень і почавши там розпоряджатися? Це цілком природне запитання.
Проте відповідь Ісуса, що застала їх, схоже, зненацька, зовсім не здається природною. Яке відношення має до Ісуса Іван? Чи (як можна зрозуміти з їх перешіптувань) правда, що це питання – лише прийом, мета якого – викрити їх у брехні і виставити їх дурнями перед народом?
Зовсім ні. Причина, по якій Ісус ставить Своє запитання, у тому, що Його влада над Храмом обумовлена його рангом Царя і Месії; царствений статус і влада були надані Йому принародно у момент Іванового хрищення, коли злетів голуб і був голос з неба. Якщо Іван був істинним пророком, то Ісус дійсно істинний Месія, що має владу над Храмом, оскільки таким Він був визнаний зверху, коли вийшов з вод Йордана. Якщо ж Іван не був істинним пророком, а лише небезпечним мрійником і баламутом, – то дії Ісуса незаконні (так, очевидно, думають, але не наважуються сказати начальники). Надавши Івановому служінню таке велике значення на початку своєї розповіді, Лука тим самим пояснює те, що відбувається.
Влада, отже, переходить – спокійно і непомітно для більшості людей – від старої системи до нової. Для Луки, що пише (в усякому разі частково) з оглядкою на римську імперію, це надзвичайно важливо. Ісус для нього – Пан[*] всього світу, той, перед ким повинен трепетати сам Кесар; наскільки ж більше Він – Пан Храму і усього, що в Храмі! Первосвященик, його прибічники і його слуги можуть влаштувати великий шум в Єрусалимі; у нього є доступ до римського намісника і вплив, що відповідає його церемоніальній і політичній ролі. Але зараз його владі кинув виклик Хтось, хто говорить більш тихим голосом, Хтось, хто має пророчу і царську владу, затверджує новий життєвий устрій замість старого режиму. Віднині – навіть коли Він висітиме на хресті, символізуючому кесареве правління, і коли з Нього знущатимуться ті ж первосвященики! – Ісус діятиме цією владою, владою любові, що рятує і зцілює, до тих пір, поки всі її не визнають.
Нам, сучасним християнам, що живуть вже не під владою Кесаря і первосвящеників, може здатися важкою справою погодитися з владою Ісуса. Звичайно, як християни, ми зобов’язані визнавати Його як пана наших життів, наших думок і вчинків, намагатися жити в Його владі, навіть коли (а це часто буває) ми чуємо не гучний Його голос, а тихий шепіт. Але якщо Ісус – Володар і Господь всього світу, як ясно вважав Лука, перед нами стоїть завдання іншого порядку: сповістити світу про це панування. Сьогодні не прийнято перевертати столи і виганяти людей з їх осель; але якими символічними діями показати нашому світу, що Ісус має повноту влади на небесах і на землі?
[*] Англійське Lord перекладається також як «Господь». – Прим. пер.