У травні 1925 року в Скопьє почав служіння серед дітей-підлітків хорватський вікарний священик, єзуїт Франьо Джамбрекович. Він організував групу християнської молоді, в якій знайомив хлопців і дівчат зі світовою культурою, поезією і мистецтвом. Різноманітність інтересів о. Джамбрековича, його відкритість і простота підкуповували підлітків і дітей. Кожен охочий отримував доступ до великої богословської бібліотеки, яку мав молодий священик. О. Джамбрекович сильно впливав на духовне і культурне формування своїх молодих парафіян. Зрозуміло, що через свої інтереси і прагнення Агнес стала однією із найревніших парафіянок групи.
Під творчим впливом духовного отця Агнес уявляла себе то знаменитою письменницею, то скромним місіонером в Африці. Цьому в якійсь мірі сприяли регулярні розповіді отця Джамбрековича про місіонерське служіння християн у далеких країнах. Також, у той час у Скопьє були популярні газети, в яких описувалося стрімке поширення християнства в Азії і Африці, завдяки самовідданому служінню місіонерів.
Одними з головних у бесідах отця Джамбрековича були три питання, поставлені одного дня ченцем Ігнатієм Лойолою:
- Що я зробив для Христа?
- Що я роблю для Христа?
- Що я зроблю для Христа?
Ці питання глибоко запали в серце юної Агнес і не давали їй спокою. Думки про Африку незабаром були витиснені думками про Індію. Агнес буквально засинала і прокидалася з думками про неї. Причиною такої швидкої зміни послужило те, що в 1924 році в Індію вирушила група югославських місіонерів. Вони присилали палкі і надихаючі листи про своє служіння серед бідних і хворих. Їх свідчення, а також ентузіазм отця Джамбрековича готували серце Агнес для покликання на служіння.
Проте рішення давалося їй дуже нелегко. По-перше, в Агнес були серйозні проблеми зі здоров’ям. Вона часто застуджувалася і багато кашляла. Від десяти до вісімнадцяти років Агнес доводилося часто жити в горах і лікувати різні хвороби дихальних шляхів. Тому її оточенню було важко уявити її як місіонера в далеких країнах, наповнених хворобами та епідеміями. По-друге, після закінчення школи Агнес досягла великих успіхів у музиці і поезії. Декілька її поем навіть опублікувала місцева газета. Вона була хорошим організатором, і в голові в неї була безліч планів. Усередині неї йшла запекла боротьба між бажанням реалізувати себе в творчому житті і бажанням служити Богові. По-третє, як і в будь-якої дівчини її віку, у неї виникали цілком реальні і зрозумілі мрії про створення сім’ї. Женихів у молодої симпатичної Агнес не бракувало. Один із них, Лоренцо Антоні, навіть пропонував їй руку і серце. Коли в жовтні 1981 року австралійський журналіст в інтерв’ю в матері Терези запитав, чи не було в неї спокуси вийти заміж і мати дітей, вона відповіла: “Звичайно було. Проте це моя жертва. Це дарунок, який я даю Богові”.
Але, незважаючи на всі зовнішні труднощі і внутрішні протиріччя, Агнес твердо вирішила стати черницею і поїхати місіонером в Індію. Це сталося в 1928 році під час святкового богослужіння. Мати Тереза описувала цю подію так: “Мені було дванадцять років, коли в моїй душі народилося палке бажання цілком належати Богові. Я відчула, що Господь закликає мене до того, щоб я стала черницею і присвятила все своє життя Йому. Але тоді я прагнула відкинути від себе ці думки, оскільки не хотіла ставати черницею. І лише набагато пізніше, коли мені було вісімнадцять років, я відповіла на заклик Господній. Це сталося у свято Вознесіння. Я молилася, співала і була сповнена радістю. Раптом я відчула бажання цілком присвятити себе Богові. Це давно було потаємним бажанням мого серця”.
Наступного дня Агнес поділилася цим переживанням з отцем Джамбрековичем. У бесіді з ним вона висловила сумнів з приводу свого покликання.
– Радість вкаже тобі, – сказав юній Агнес священик. – Якщо ти відчуєш себе дійсно щасливою при думці про те, що Господь обирає тебе на служіння, то це і є свідоцтво того, що Він тебе закликає. Глибина цієї внутрішньої радості – компас, який вкаже вірний напрямок у твоєму житті.
Коли Агнес сказала про своє рішення матері, Драна закрилася на цілу добу у своїй кімнаті для молитви. Проте потім, благословляючи дочку на шлях, вона сказала: “Добре, ступай. Тільки постарайся віддати Господу всю себе, без залишку. Вклади свою руку в Його руку і ніколи не відпускай, куди б ти не пішла”.
До цього часу старший брат Агнес Лазар вже кілька років вчився у військовій академії в Австрії. У вересні 1928 року на трон зійшов король Ахмед Зорге 1, і молодий лейтенант Бояджіу поступив на службу коронованому монархові. Почувши новину про рішення сестри, він послав їй кілька листів у надії відрадити її від необдуманого вчинку. В одному з них Лазар написав: “Ти хочеш себе постригти? Чи розумієш ти, що робиш? Ти ж навіки жертвуєш собою, живцем хорониш себе!” У листі у відповідь Агнес написала: “Ти вважаєш себе значним, бо служиш офіцером у короля з двома мільйонами підданих? Я ж служитиму Цареві всього світу! Запевняю тебе, що не зміню свого рішення ні заради тебе, ні заради когось іншого”.