З початком війни в Східному Пакистані (суч. Бангладеш) мати Тереза почала роботу з біженцями, які перебиралися через кордон і тисячами жили в поспішно влаштованих таборах, в яких через брак гігієни і медичної допомоги почалася епідемія холери. Разом із сестрами місії мати Тереза сміливо виступила проти цієї страшної хвороби, власноручно доглядаючи тяжкохворих.
Одного разу табір для біженців відвідав американський сенатор Едвард Кеннеді. Коли він увійшов до приміщення, де знаходилися лежачі хворі, мати Тереза прала заражену білизну. Побачивши такого знаменитого гостя, черниця ввічливо вибачилася перед ним, сказавши: “Пробачте, що не подаю вам руку, – вона в мене брудна”. На що приголомшений Кеннеді відповів: “Чим брудніші ваші руки, тим більше за честь для мене потиснути їх”.
На знак вдячності за роботу з бідними в нетрях Калькутти, індійський уряд вирішив присудити матерів Терезі в 1962 році одну із вищих нагород країни – орден Золотого Лотоса і премію Пальми. Це була особлива нагорода, а мати Тереза була першою іноземкою і першою християнкою, яка отримала офіційну вдячність від уряду індуїстської країни. Але тут стався невеликий казус. Коли матері Терезі, яка вважала упокорювання головною чеснотою, сказали, що їй необхідно особисто приїхати в Делі для нагородження, вона категорично відмовилася. “У мене немає часу на усілякі дурощі, – заявила вона. – Я не заслуговую на жодну премію. У мене одна нагорода – служити Христу серед бідних”. Знадобилося втручання єпископа Калькутти для того, щоб черниця змінила своє рішення і погодилася поїхати. Але навіть і на церемонії нагородження не обійшлося без сюрпризу. Схвильована мати Тереза забула забрати диплом про вручення премії.
У тому ж році сталася подія, яка змінила думку матері Терези відносно грошових премій і нагород.
У місію звернулася настоятелька обителі в місті Агра сестра Франсуаза з проханням допомогти у влаштуванні дитячого притулку. Для реалізації цього було потрібно 50 тисяч рупій, яких на той момент не було. У матері Терези розривалося серце від жалю, але вона нічим не могла допомогти. Тому, з великим жалем, мати Тереза готувалася писати відмову на прохання сестри Франсуази. Через пару днів пролунав дзвінок від незнайомого журналіста, який повідомив, що матері Терезі присуджена філіппінська премія “Magsауsaу Prise” у розмірі 50 тисяч рупій.
Почувши про це, мати Тереза вигукнула: “Слава Ісусу Христу! Тепер я бачу, що Господу до вподоби, щоб в Агрі звели будинок для сиріт”.
У червні 1971 року матері Терезі була присуджена Ватиканська премія Миру імені Іоанна XXIII. Виступаючи з різдвяним радіозверненням, Папа Павло VI сказав: “Після довгих роздумів ми присудили премію Миру упокореній і безмовній черниці матері Терезі, яка вже двадцять років на всіх дорогах Індії несе чудову місію любові до всіх бідних і прокажених, кинутих літніх людей і дітей. Ми всі пропонуємо наслідувати приклад цього безстрашного посланця любові Христової. Там, де чоловіки від великої нужди втрачають сили, мати Тереза із сестрами місії милосердя поспішає принести допомогу, втіху, підтримку як свідоцтво братської любові до всякої людини, ким би вона не була. Ми присудили цю премію, щоб світом ширилося добро”.
У тому ж році матері Терезі була присуджена індійська державна премія імені Джавахарлала Неру “за міжнародну згоду”. У 1975 році Індіра Ганді вручила матері Терезі спеціальний квиток, що дозволяв безкоштовно пересуватися країною будь-яким видом транспорту.
Потім відбувся цілий ряд відмітних премій і нагород від різних відомств і держав: відзнака від британської королеви Єлизавети II, премія “Милосердного самарянина” в Бостоні, нагорода американського Конгресу, італійська премія Бальцано “за найбільш видатні заслуги гуманітарного плану заради миру і братерства у всьому світі” і багато інших.
Паралельно з нагородами мати Тереза стала отримувати почесні академічні ступені в багатьох індійських, американських і європейських університетах. У 1974 році вона отримала ступінь магістра богослов’я, у 1977 – ступінь доктора теології Кембріджського університету, у 1982 році – докторській ступінь Брюссельського католицького університету. Те, що в неї не було навіть вищої освіти, не мало значення. Сама мати Тереза ставилася до цього з великою іронією. У 1977 році, коли принц Філіп Единбурзький вручав їй престижний диплом доктора Кембріджського університету, вона заявила: “Не розумію, навіщо всілякі університети і коледжі обсипають мене почесними званнями? Я взагалі нічого не розумію в богослов’ї! Я просто прагну жити згідно з Євангелієм!”
На довершення усього, 16 жовтня 1979 року їй була присуджена міжнародна Нобелівська премія миру. Популярна американська газета “Вашингтон пост” опублікувала велику статтю із цього приводу. Зокрема, там говорилося: “Більшість лауреатів Нобелівської премії миру належали до кола політиків і дипломатів. Але мати Тереза, засновниця місії милосердя, тридцять останніх років свого життя провела в нетрях Калькутти, присвятивши своє життя вмираючим і убогим. Головне в цьому виборі – приклад беззавітного особистого служіння іншим. Окрім того, присудження премії прагне нагадати, що убогість існує, про що нерідко забувають багато європейців і американців. Час від часу Нобелівський комітет, присуджуючи премію, нагадує, що світ можна зміцнювати різними шляхами, що політика для цього не єдиний спосіб”.
Індійська преса, незалежно від політичних і релігійних поглядів, з натхненням відмічала, що сама Індія отримала нагороду в особі своєї прийомної дочки – матері Терези. Головна газета країни “Індіан тайм” писала: “Цього року Нобелівський комітет зробив дійсно надзвичайно вдалий вибір. Прекрасно, що світу дали знати: гідність, надія і любов ще можуть перемагати цинізм і убогість. Нині людство бачить у ній людину, несхожу на інших, бо вона повернула людям надію на самих себе”.
Єдине, що сказала мати Тереза, коли їй повідомили про це: “Я негідна”. На церемонію вручення премії вона прийшла одягненою в те саме дешеве сарі, яке було на ній, коли вона відкривала свій перший притулок.
“Присуджуючи мені Нобелівську премію, світ визнав справу любові. У Ганді є прекрасні слова: “Хто служить бідному, той служить Богові”. Сьогодні я приймаю цю премію, якої я сама негідна, в ім’я голодних, роздягнених, бездомних, немічних, сліпих, прокажених і всіх тих, хто не бачить ні допомоги, ні турботи. Але для мене це набагато важче, ніж купати прокажених. Вручаючи мені цю нагороду, багаті і сильні світу цього визнали існування бідних і слабких на землі”, – сказала вона в інтерв’ю після церемонії. “Мені самій нічого не треба – ні цих грошей, ні іншого. Мені дають їх для бідних, заради яких ми живемо і працюємо. Так, гроші для цього теж потрібні. Але щоб їх цінність виросла, до них необхідно прикласти любов, а потім ця любов, як бумеранг, повернеться до того, хто дає”.
А от на урочистий обід з нагоди вручення їй премії Тереза не прийшла зовсім, сказавши журналістам: “Я не можу із спокійною совістю вдаватися до обжерливості, коли у світі мільйони моїх братів і сестер голодують і тисячі вмирають з голоду. Сьогодні увечері мені буде достатньо скиби хліба і трохи води”.
Проігнорувавши висловлювання деяких урядовців Індії віддати державі 80% отриманої премії, вона передала всю суму (800 000 шведських крон) на потреби місії і спорудження нових притулків. “Це крапля позбавлення в морі страждання”, – заявила вона.
Відразу ж після вручення премії на сторінках преси з’явилася критичні статті тих, хто вважав, що своєю діяльністю мати Тереза не заслужила на таку високу нагороду. Проте представник норвезького нобелівського комітету, виступаючи перед громадськістю, заявив: “Мати Тереза багато в чому допомогла перекинути міст від багатих країн до бідних. У кожній людині вона в змозі заронити насіння добра. Якби це було не так, суспільство втратило б надії, а мирні зусилля втратили значення”. В унісон йому висловився президент всесвітнього банку Роберт Макнамара: “Мати Тереза гідна Нобелівської премії, оскільки вона затверджує мир у найважливішій сфері, захищаючи недоторканість людської гідності”.
Коли матері Терезі розповіли про звинувачення преси, її відповідь була лаконічною: “Неважливо, хто що каже, – приймайте все це з посмішкою і продовжуйте робити свою справу”.