У 1985 році мати Тереза відвідала американську в’язницю в Нью-Йорку, де зустрілася з ув’язненими, які помирали від СНІДу. Вийшовши звідти, вона відправилася до мера міста, щоб поклопотатися за них. Через добу хворих випустили. Ця зустріч наштовхнула її на думку відкрити притулок для хворих на СНІД, першими пацієнтами якого стали ув’язнені.
Мати Тереза так описує перших хворих: “Вигляд їх просто жахливий: бліді, виснажені, помалу згасають з кожним днем. Сестри, доглядаючи їх, повинні виконувати рекомендації лікарів і підходити до них тільки в рукавичках”.
Незабаром мережа таких клінік з’явилася по всьому світу. На стіні цієї першої Нью-Йоркської клініки, яка називається “Подарунок любові” великими буквами записані слова матері Терези:
- “Життя – це шанс. Не упусти його.
- Життя – це краса. Дивуйся з неї.
- Життя – це блаженство. Насолоджуйся їм.
- Життя – це мрія. Здійсни її.
- Життя – це обов’язок. Виконай його.
- Життя – це коштовність. Бережи її.
- Життя – це любов. Люби її.
- Життя – це таємниця. Осягни її.
- Життя – це обітниця. Виконай її.
- Життя – це трагедія. Витримай її.
- Життя – ця пригода. Зважся на неї.
- Життя – це життя. Живи ним.
- Життя – це щастя. Заслужи на нього.
- Життя вартує дорого. Не знищуй своє Життя!”
Без жодного страху за своє життя, вона їхала в найнебезпечніші куточки планети, щоб бути прикладом любові і доброти: у Південну Африку під час посухи, у палестинські табори біженців у Лівані, в Афганістан під час військових дій, у Гватемалу після землетрусу, у Боснію і Герцеговину.
У 1982 році, під час ізраїльсько-палестинських військових зіткнень і облоги Бейрута, мати Тереза переконала армії на якийсь час припинити битву, щоб вона змогла вивезти тридцять сім неповносправних дітей, закритих у лікарні.
Одного дня, на борту літака, під час обіду, вона встала і голосно звернулася до пасажирів з проханням передати їй хліб, печиво і бутерброди, що залишилися після їди: “Усе, що ви не зможете з’їсти – не викидайте. Я заберу все це для моїх людей в Індії. Велике вам дякую за допомогу!”
Двічі приїжджала мати Тереза і в колишній Радянський Союз – у Вірменію, після землетрусу в Спітаці, і в Чорнобиль, після жахливої аварії на четвертому енергоблоці. У Спітаці мати Тереза відкрила будинок милосердя для потерпілих від землетрусів.
“Я вдячна за прекрасний дар, – сказала мати Тереза на прес-конференції в Москві, – за запрошення відвідати Радянський Союз. Я мріяла про це багато років, і от сьогодні, дяка Богові, я серед вас. Бог створив людину для однієї мети: щоби вона любила і щоб інші любили її. Сьогодні на світі багато голодних, багато бездомних, але голод буває не лише за скибою хліба, але і за теплом і ласкою, а бездомність – це не лише відсутність даху над головою, але і почуття своєї непотрібності і занедбаності. Яким би страшним ні був голод в Ефіопії, ми роздавали там продовольство і зуміли багатьох врятувати. Але чим тамувати страждання самотніх, небажаних, позбавлених, хворих – на проказу чи нову страшну хворобу СНІД – усіх, кого відкидає суспільство за непотрібністю? От це голод сьогоднішнього дня. Ви і я, ми покликані проявити милосердя до цих людей. Можна не прагнути до великих справ – досить і малого, але із серцем і любов’ю… Я побувала в селищі, куди переселили людей, які постраждали від чорнобильської аварії, яким довелося покинути рідні місця. Я була щаслива, побачивши турботу і увагу навколо них, співчуття до того, що довелося їм пережити. Мені розповіли, як під час цієї страшної біди кинулися до них на допомогу люди. І це прекрасно – любов, з якою люди приходять на допомогу в біді. Любов не може обмежуватися власною країною чи якоюсь однією країною. Ми всі пов’язані один з одним, належимо один одному і зобов’язані один одному допомагати. У цьому сенс боротьби за мир, а людство ще ніколи так гостро не мало потреби в мирі, як зараз”.