Багато людей до кінця свого життя пам’ятатимуть посмішку матері Терези. Вона посміхалася навіть тоді, коли сама хворіла і страждала від частих серцевих нападів.
Коли їй казали: “Ви дуже слабкі”, – вона відповідала: “Ні, це моє тіло дуже слабке, а я дуже сильна”, і продовжувала роботу.
6 червня 1983 року, під час візиту до Папи Іоанна Павла II у Рим, мати Тереза перенесла перший інфаркт. Вона була вимушена на два місяці лягти в клініку Джемелі на обстеження. У 1985 році їй оперували катаракту. У 1989 році стався другий інфаркт, який ледь не закінчився для неї трагічно. Коли їй запропонували зробити операцію, вона відмовилася, сказавши, що та їй не по кишені. Але в 1988 році, після важкого серцевого нападу, їй все-таки імплантували кардіостимулятор. У 1990 році, під час відвідування Мексики, вона захворіла на пневмонію, яка дала ще більше ускладнення на хворе серце.
У травні 1993 року, під час чергового візиту у Ватикан, мати Тереза впала і зламала три ребра. А в серпні того ж року, під час відвідування Нью-Делі, вона важко захворіла на малярію, яка дала чергове ускладнення на серце і призвела до операції на серцевих судинах. Навесні 1996 року мати Тереза знову впала і зламала ключицю. У листопаді через черговий напад у неї ледь не відмовило серце, і її в критичному стані відвезли в шпиталь, де вона перенесла третю операцію на серце. Отямившись, мати Тереза попросила лікарів, щоб вони їй дозволили повернутися додому і померти так, як помирають бідняки. Але повернувшись у місію, вона продовжила свої щоденні обов’язки з надання допомоги нужденним.
“Її не переконаєш”, – із зітханням казали її помічниці, хоча і знали, що невтомне жадання дій – одна з причин її довголіття. Бачачи динамічне погіршення свого здоров’я і скору кончину, мати Тереза почала серйозно подумувати про передачу керівництва місією комусь молодшому. У листі до своїх помічниць від 25 березня 1990 року вона вперше заговорила про готовність піти з керівної посади: “За статтею 86 нашого статуту, керівник місії може попросити про складання своїх обов’язків через вік або хвороби. І вік (цього року мені виповнюється вісімдесят років), і недуги примушують мене звернутися до вас з проханням зібрати загальні збори для обрання нової голови місії”.
Але сестри, дізнавшись про такий поворот подій, навіть не захотіли її слухати. Тоді мати Тереза вирішила провести вибори шляхом таємного голосування. Результати голосування показали, що “за” переобрання матері Терези проголосувало 99,9% голосів, і лише один був “проти”. Це був її голос.
“Бог знайде іншу людину – когось цінніше за мене. Скромнішу, більш посвячену, більш слухняну Ісусові, яка ще багато зробить для Нього. Бог знайшов мене, знайде і ще когось”, – записано в її щоденнику того часу.
Та все ж, незважаючи на всі заперечення, у лютому 1997 року мати Тереза благословила на роботу голови місії свою найближчу помічницю – сестру Нірмалу, яка і продовжила служіння милосердя після неї.
Останні місяці життя мати Тереза провела в інвалідному візку. Коли один із журналістів запитав її: “Чи боїтеся ви померти?” – вона вигукнула: “Абсолютно не боюся! Померти – означає повернутися додому. Хіба можна боятися повертатися додому? Я з нетерпінням чекаю смерті, адже тоді я зустріну Ісуса і всіх людей, яких під час свого земного життя я прагнула обдарувати любов’ю. Це буде дивна зустріч, хіба не так?” Коли вона це говорила, її обличчя світилося радістю і внутрішнім спокоєм.
Під час однієї з останніх зустрічей із сестрами місії мати Тереза сказала: “Моліться разом і будьте єдині. Якщо ви залишатиметеся разом, то зможете зберегти один до одного ту любов, якою вас любить Сам Бог”.