«А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган…
І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться. І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із силою й великою славою! Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення! І розповів Він їм притчу: Погляньте на фіґове дерево, і на всілякі дерева: як вони вже розпукуються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо. Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! Поправді кажу вам: Не перейде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!»
У школі нас час від часу примушували вигадувати історії, в яких мали бути присутніми найрізноманітніші персонажі і предмети. Учитель міг сказати: «Напишіть історію, де будуть кролик, телескоп, собор і людина з дерев’яною ногою». Від юних умів була потрібна незвичайна уява, щоб не просто в точності дотримати умови завдання, але і надати своїй історії сенс.
При прочитанні Лк. 21 створюється враження, що Ісус задає подібну ж загадку. Як об’єднати в одній події оточення міста військами, шум моря, прихід Сина Людського на хмарах і настання Царства Божого? І як усі ці речі можуть статися за життя покоління, до якого звертається Ісус?
Найкраще відштовхнутися в тлумаченні уривка від якогось надійного факту – що не загрожує нам помилковим розумінням, але абсолютно ненадійного для когось з тих, хто жив у ті часи. Вірші 20-24 зрозумілі і узгоджуються з усім тим, що Ісус сказав в історії Луки аж до цього пункту. Настає час кризи, коли Ізраїль і Єрусалим спіткає біда за відмову покаятися і слідувати шляхом Царства, яким йде Ісус. Прийдуть римляни (вони не названі прямо, але окрім цього ворога оточувати Єрусалим було просто нікому) і обложать місто. У результаті цього не доводиться сумніватися.
Коли це станеться, ті, хто зможе, нехай рятуються втечею, поки є час. Вказівки Ісуса із цього приводу дуже конкретні; Його послідовники не повинні думати, виходячи з почуття помилкового патріотизму, що їх обов’язок – залишитися в Єрусалимі і разом з ним загинути. Так само як усім ізраїльтянам було сказано спішно покинути Вавилон, поки його не спіткав суд Божий (Іс. 48:20; Єр. 50:8; 51:6,45), Ісусові послідовники повинні покинути Єрусалим, поки ще є час. Насильницька смерть або переселення чекають тих, хто буде схоплений завойовником. На противагу юдеям, які захоплюються Єрусалимом, язичники зрівняють його із землею і розграбують усе. Ці попередження збулися в 70 році Р.Х. і наступних роках.
Але як це співвіднести з іншою частиною уривка? Відповім: ми повинні знову і знову вчитися вникати в образну мову, так поширену в ті часи. «Ознаки на сонці, і місяці, і зорях» можна було зрозуміти буквально, але це могло також означати, що великі нації і царства землі, як би ми тепер сказали, «зазнають потрясіння». Ті, хто пережив крах апартеїду в Південній Африці або падіння Берлінської стіни, зрозуміють, наскільки швидкі і неочікувані зміни, що відбуваються в складних державних системах і мають далекосяжні наслідки. Будь-хто, хто жив у Римській імперії в 60-70-і роки I ст. Р.Х., легко міг відчути те ж саме, особливо в останні два-три роки цього періоду. Після самогубства Нерона в 68 році на престолі швидко змінили один одного чотири імператори, і кожен встиг побувати головнокомандувачем. «Римський мир», що всіляко звеличувався та який Август і його наступники, згідно з їх заявами, несли світу, був розхитаний зсередини. Цьому точно відповідають вірші 25-26.
«Прихід Сина Людського» треба, у такому разі, розуміти (а юдеї I ст. Р.Х., очевидно, так і розуміли) як виконання пророцтва Дан. 7. Як одне з найпопулярніших пророцтв на той момент, цей уривок, на думку багатьох, говорив про той час, коли істинний народ Божий буде виправданий після того, як перенесе страждання від рук «хижаків», язичників-пригноблювачів. Це пророцтво зображує сцену великого суду, на якому Бог-Суддя виправдає Свій народ заради «Сина Людського» і ухвалить вирок тим «хижакам-пригноблювачам». Суд, який спіткає язичницькі народи, обернеться виправданням для «Сина Людського», який і явиться на хмарі, щоб розділити трон із самим Богом.
Отже, кращий спосіб зрозуміти цей фрагмент Луки – це побачити в ньому обіцянку: саме в той момент, коли Єрусалим, що чинив опір Ісусовій звістці, буде остаточно зруйнований, Ісус і Його послідовники будуть виправдані. Руйнування Єрусалиму буде знаком того, що Ісус дійсно запанував на Небі поряд з Отцем (див. 20:42-43). Лука, зрозуміло, вірить у «друге пришестя» Ісуса (Дії 1:11), але цей уривок говорить про інше. Він – про виправдання Ісуса і позбавлення Його послідовників від пригноблювачів.
У такому разі перед нами ті самі знамення, яких шукають учні. Боже Царство прийшло, а місто Боже його відкинуло; тому встановлення Царства включатиме і руйнування міста. Усе це станеться ще в цьому поколінні, оскільки Ісус кінець кінцем останній Пророк; коли Хазяїн винограднику послав свого Сина, вісників більше не залишилося.
Сьогоднішні читачі-християни роздумують над цим пасажем, намагаючись осягнути, про що він говорить ним. Для нас руйнування Єрусалиму, втілення язичницького звірства, – подія далекого минулого, і через те, що нам відома безліч інших криз, які зазнала Церква згодом, ми схильні вважати ту подію чимось незначним. Проте ми живемо і проповідуємо Євангеліє у світі, який, подібно до Єрусалиму, глухий до будь-яких закликів до миру. На нас, щонайменше, покладений обов’язок застерегти своїх сучасників у тому, що відмова від Божого заклику знову може призвести до катастрофи. І в той же самий час нам слід вправлятися в терпінні. Ми ніколи не знаємо, коли саме воно нам стане потрібним.