Смерть є також свобідною відповіддю людини. Усі ті, хто був біля вмирущих, знають, що ми тоді геть спантеличені, бо хворий містичним чином є свобідний перед лицем смерти. Звичайно, помирають від хвороби чи нещасного випадку, однак в остаточному підсумку людина помирає тоді, коли погоджується прийняти смерть. Тут є таїна згоди, останній прояв свободи з боку людини, яка відповідає на клич Бога і йде на зустріч із Ним. Деякі люди відмовляються прийняти смерть і продовжують свою нескінченну агонію, бо не готові й бояться зустрічі зі смертю. Приготування до смерти тісно пов’язане з приготуванням нашої свобідної волі, нашої душі до зустрічі з Богом. Свобідний і загадковий характер миті нашої смерти призводить до того, що ми не можемо її зустріти як момент, невідворотно запрограмований якоюсь хворобою, яку, фактично чи принаймні потенційно, ми всі маємо в собі. Це мить, яку Бог вибрав, щоб сказати нам: «Ходи»; і ми відповідаємо: «Іду, Господи».
Про смерть більше не наважуються говорити тому, що в християнському дискурсі віри не дуже сміють говорити про інтимність особистої зустрічі кожного з нас із Богом. Зате містики вільно говорять про смерть, бо їхній досвід зустрічі з Богом у щирій молитві готує їх до цього остаточного «так» настільки, що вони цього бажають. Будучи присутнім при смерті декількох монахинь контемплятивного чину, я був дуже вражений, як легко вони помирали. Агонія може бути дуже болісна, проте це інше питання. Я кажу про саму смерть. Духівник одного монастиря контемплятивного чину якось сказав мені: «Монахині помирають так, ніби з дерева падає стиглий плід; Господь збирає їх, як плоди, що легко відриваються від дерева. Вони помирають дуже просто». І справді, у контексті монастирського життя смерть ніби заклята. Треба бачити агонію монахині контемплятивного чину, похорон монаха картузіянця, якого кладуть у могилу, де навіть не буде його імени, або ж поховання трапіста в сиру землю, загорнутого в його чернечу рясу, – щоб зрозуміти дуже природний бік смерти, яку приймають просто, ба навіть з якоюсь радістю, і не зі зневаги до земного життя, а тому, що це життя було приготуванням до любовної зустрічі з Господом.