Хоча це і залишається таємницею, та можемо бути певні, що в небі ангели і святі беруть активну участь у всьому, що відбувається на землі, і, як каже Ісус, «так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!» (Лк. 15:7).
Таїна приниженого дитинства, переслідуваних праведників, таїна блаженства в любові, навіть якщо це любов висміяна, – усе це також існує в небі, допоки триває історія відкуплення і навіть далі, у стані пекла. Небо – це стан, який нам важко уявити, бо ті, хто там перебуває, вже перед обличчям Бога, охоплені Любов’ю. Однак оскільки історія ще не скінчилася, сопричастя Церкви небесної з Церквою земною призводить до того, що небо активно бере участь у нашому житті, у нашому поступі, у нашому освяченні.
В іншому розділі своєї книги Невимушені розмови (Approches sans entraves), яка називається «Про небесну Церкву», Жак Маритен пише, як нам посилати прохання небу. Коли просимо про щось, то замість довіряти наше чітко сформульоване прохання улюбленому святому, краще зробити усе навпаки. Треба подумати, який святий у своєму житті зазнав чогось подібного, що й ми, і довіритися заступництву цього святого. І не казати «Прошу тебе про те і те», а радше «Ти, що бачиш Бога, бачиш усе в Бозі, попроси усе те, що для мене найважливіше, що для мене найнеобхідніше, а я приєднаюся до твого прохання».
Жак Маритен, сам того не знаючи, повторює один із методів святого Ігнатія Лойоли. Перед тим, як починати молитву, той просив Бога вказати, перед яким святим треба молитися. Молитва святого Ігнатія Лойоли була молитвою людини діяльної і водночас дуже споглядальної. Наприкінці свого життя, ставши генералом Товариства Ісуса, він по сім годин щодня проводив у молитві. Його молитва дуже спрямована на дію, бо він виконував нову місію Церкви і Товариства Ісуса щодо євангелізації світу.
Отож, несучи цю важку ношу церковних турбот, він, залежно від того, що йому було потрібно, просив Господа вказати, перед яким святим молитися. Він добре розумів, що його молитва має вартість лише за умови, що вона співзвучна з намірами святих неба. Молитва з проханнями – це дуже гарно, однак в якусь мить розумієш, що найкраще за нас можуть попросити святі. Канонізовані святі, але також ті, яких ми знали і які померли в дружбі з Богом.
Святі ж неба бачать нас так, як і сам Бог, тож можуть розрізняти, що нам потрібно. Це дуже глибокий аспект молитовного методу святого Ігнатія. Не завжди треба молитися саме так, проте покладатися на сопричастя святих дуже допомагає в миті скорботи і збайдужіння. Досить сказати: «Клякаю поруч із тобою, Діво Маріє», або ж «поруч із тобою, Терезо з Лізьє». Тоді я входжу в молитву того, поруч із ким став, і не мушу проголошувати її сам; він у небі робить це незрівнянно краще за мене. Я стаю під заступництво цього святого, який висловлює бажання Божого серця згідно зі своєю особистістю, психологією, історією, своїм характером святости.
А ще ми можемо молитися, роблячи своєю молитву іншого християнина, живого. Нас закликають молитися за своїх священнослужителів, пасторів. Вони не святі, але вони – християни, що несуть дуже важкі ноші і знають багато лих Церкви, які нам не відомі. Вони просять нас молитися в цьому наміренні. Ми не знаємо, що це за лиха, та можемо довірити їх Богові у вірі. Саме так я можу молитися за здійснення усіх добрих бажань, які вкладає Бог у серця моїх братів.