Останній аспект сопричастя святих неба – це всезагальність. Ми входимо в небо в повному сопричасті з людьми усіх рас, мов, епох і народів. Апостол Іван каже в Апокаліпсисі про «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто» (Об. 7:9), якого пісні «немов гук міцного грому» (Об. 14:2). Це може видатися страшним. Ми зустрінемося з Адамом й усіма його нащадками. Наше серце мусить розширити свої межі далеко понад ті зв’язки, які були в нас на землі. Однак зрозуміло, що ми не зможемо залишатися в шаленій любові до Бога, якщо буде хоч одна особа, поруч з якою ми не захочемо стати в раю. Бажання, аби когось не було в небі, – це ознака осуду.
Проте цей небесний натовп не буде позбавлений тіл, бо він є тілом Христовим, а отже кожен член злучений із рештою тіла іншими членами. Як мізинець злучений з рукою кістками кисті. Це означає, що люди дані нам у цьому світі, щоби бути нашими найближчими супутниками у вічності. Дружба існує в найвищій степені в сопричасті святих у раю. Там у ній більше немає виключень, немає нічого з того недосконалого, що може бути в земній дружбі.
Отож ми матимемо, як вже маємо в нашому духовному поступі в цьому житті, супутників у вічності, що будуть ніби найближчими ланками нашого входження у всезагальне сопричастя, – ланками, якими Бог прикріплює нас до нього. Це ті, кого Він ставить до нас найближче, щоб ми любили їх на цій землі в першу чергу. Батьки, через яких Він дав нам життя; далі – друзі, що є нашими братами в Духові. Можемо бути певні, що те, що починається між нами на цьому світі, якщо це справді чин милосердя, буде продовжено на небі. Ми вже тепер входимо в реальність вічного супутництва.
Тому вже в цьому житті в нас є деякі святі, деякі ангели, яким ми найбільше довіряємо. Звідси й важливість вибору імени дитини при хрещенні. Дати ім’я дитині – це доручити її особливому заступництву якогось святого чи ангела. Далі йдуть ті святі, яких ми самі обрали, бо поміж святих ми маємо друзів, яких любимо найбільше, і це тому, що вони обрали нас перед тим, бо вони старші від нас, і наша любов є відповіддю на їхню ініціятиву.
Усе це до вподоби Богові, тому що Його всезагальність – це не примітивна одноманітність, Йому до вподоби, що Небесний Єрусалим буде збудовано з каменів різних кольорів (див. Об. 21:19-20). У небі блищатимуть усі духовні сім’ї усіма формами святости. Ми не загубимося в безіменній юрбі, а будемо інтегровані в органічне сопричастя, в Тіло воскреслого Христа.
Ми зрозуміємо, що приєднані до нього через тих, хто віддав своє життя за нас, і через тих, за кого ми віддали своє. Там ми побачимо людей, за яких віддали своє життя, навіть не знаючи їх, бо Бог і Церква вільно розпоряджаються нашою офірою. Тож ми зі здивуванням побачимо, як до нас прийдуть вдячні брати, яких ми навіть не обирали, для нас їх обрав Бог, бо ми страждали за них через любов Ісуса й Ісус та Його Церква розпорядилися тією любов’ю для їхнього спасення. Зі свого боку, ми відкриємо незнайомих добродіїв, які стали для нас невидимими каналами благодати. Світ Царства – це безмежно персоніфікований світ, «місто, що злучене разом» (Пс. 122:3), де усе злучено, бо кожен опирається на ближнього в любові Христа.
КІНЕЦЬ