У вирішальну мить, перед страстями на Оливній горі, Ісус звертається до учнів з докором, в якому лунає глибокий смуток: «Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?… Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло» (Мт. 26:40,41).
Зазвичай уночі сплять. Ніч уособлює час, що передує приходу Христа. Коли ж з’являється Господь, то все осяюється денним світлом. Утім до цієї миті панує темрява теперішнього часу.
У темряві люди практично сліпі. Вони не бачать реальність, отож задовольняються сном, необхідним для всіх створінь, який стає символом нашої слабкости.
Ось історія про одного чоловіка, який стукав у кімнату свого сина:
«Синку, прокидайся!».
Той відповів: «Тато, я не хочу вставати».
Батько почав кричати: «Вставай, треба йти до школи».
Той відповів: «Я більше не піду до школи».
«Це ж чому?», – запитав батько.
«На це є три причини, – відповів син. – По-перше, це надзвичайно нудне місце; по-друге, всі глузують з мене; а по-третє, я ненавиджу школу».
Батько сказав: «Гаразд, а тепер я назву тобі три причини, чому ти маєш піти до школи: по-перше, це твій обов’язок; по-друге, тобі вже сорок п’ять років; а по-третє, ти – директор школи!»
*
Ісус Христос недвозначно говорить на тему чування в притчі про час: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, тільки Отець. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане! Як той чоловік, що від’їхав, і залишив свій дім, і дав рабам своїм владу й кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати. Тож пильнуйте, не знаєте бо, коли прийде пан дому: увечорі, чи опівночі, чи як півні співатимуть, чи ранком. Щоб вас не застав, що спите, коли вернеться він несподівано. А що вам Я кажу, те всім Я кажу: Пильнуйте!» (Мр. 13:32-37).
У цій притчі Христос точно описує те, що називається духовністю: духовна особа завжди напоготові й вона зосереджена тільки на одному: Господеві Богу.
Не спить та людина, яка з пильним поглядом готова радикально відповісти на те, що наказує Божа воля в тій чи іншій ситуації. Чувати для Христа означає виявляти чутливість до людей і речей.
Протилежним поняттям є млявість, в’ялість, відсутність участи й уникання відповідальности.
У багатьох аспектах заклик чувати ідентичний біблійним словам, які були надзвичайно популярними и минулому: «покаяння» та «навернення». «Пробудження» звучить більш позитивно, бо воно звернене до світла нового дня, радости буття й отямлення після безпам’ятства сну.
Чувати вночі аж ніяк не романтично: потрібно боротися з холодом і втомою. До цього неможливо звикнути. Лише тоді, коли хтось став дуже важливим для вас, ви зможете чувати в очікуванні на нього.
Зустріч
Християнин є людиною, яка живе в очікуванні. Отож Ісус знає, що принаймні одна людина чекає на Нього. Як сторожа чекає на ранок (див. Пс. 130:6), так ця особа тривожно і з любов’ю чекає на Господа. Вона не може і не хоче спати, доки Він нарешті не прийде.
Христос вимагає дещо радикальне. Погляд, зосереджений лише на Богові, випереджаючи таким способом дійсність і критерії завтрашнього дня в самому серці ночі, коли всі прагнуть якомога зручніше влягтися.
Час християн – це сповнений час. Він наповнений сенсом, значенням і напрямом. Ми йдемо до визначеної мети, ми йдемо до Когось. Цей час настане, адже нам призначено зустріч. У притчі про десять дів міститься заклик: «А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч!»