Християнський рік є не повторенням, а спіраллю, що здіймається вгору. Це наче повільне пробудження, яке кожного дня є інакшим, адже людина повинна змінюватися, оновлюватися і рости.
Велика праця часу – це будувати і сприяти розвитку. Час є великим учителем. Як в одному спогаді Джона Пауелла:
«Коли я був молодим семінаристом, то якось увечері пішов у медпункт (чесно кажучи, не пригадую навіщо). Саме в цей час відповідальний брат готував ковдри для двох прикутих до ліжка священиків. Я стояв у коридорі, ставши очевидцем такої сцени.
Поправляючи ковдру першого священика, він заправив її тому під підборіддя. Священик роздратовано вигукнув: “Брате, а ну забери свою голову від мене!”.
Бідний брат мовчки вийшов в іншу кімнату до другого священика. Той вдячно сказав йому: “Брате, дякую за твою доброту до нас. Сьогодні ввечері перед сном я помолюся за тебе”.
Саме тоді там, у темному коридорі, я раптом усвідомив одну просту річ. Колись я стану одним з цих двох старих священиків, і до цієї миті треба готуватися вже тепер. Коли ми старіємо, звички перемагають нас. Старі буркотуни ціле життя готувалися бути буркотунами. Старі святі ціле життя готувалися бути святими».
*
Я й сам розумію, що яким би я не був тепер, я йшов до цього протягом цілого свого життя. Наше сьогодні суттєво впливає на наше завтра. Саме з нашого сьогодні народиться наше завтра.
У цій думці приховане дещо страшне: щодня ми будуємо те «я», яке одного дня постане перед Богом.
Час для знайомства
Нехай нам не доведеться вислухати жахливі Євангельські слова: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:21-23).
У тринадцятій главі свого Євангелія Лука повторює цю думку: «Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, багато-хто будуть намагатися ввійти, та не зможуть! Як устане Господар та двері замкне, ви зачнете вистоювати ізнадвору, та стукати в двері й казати: Господи, відчини нам! А Він вам у відповідь скаже: Не знаю Я вас, звідки ви! Тоді станете ви говорити: Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав Ти… А Він вам відкаже: Говорю вам, не знаю Я, звідки ви. Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду!» (Лк. 13:24-27).
Час потрібен нам і Богові для того, щоб познайомитися перед Великою зустріччю.
Чувати і чекати
Якось один юнак запитав у вчителя: «Що я маю зробити для того, щоб спасти цей світ?».
Мудрець відповів: «Усе те, що дозволить сонцю завтра зранку зійти на небо».
«А для чого тоді потрібні мої молитви і добрі вчинки, моя апостольська і волонтерська праця?» – схвильовано запитав юнак.
Мудрець спокійно глянув на нього і сказав: «Вони потрібні тобі для того, щоб бути напоготові, коли зійде сонце».
*
«Ісусе, ще одне запитання: коли я говорю про Царство Боже, інші кажуть: людство вже занадто довго чекає на нього. Воно так і не прийшло. Та й чи прийде?
Я уявляю собі Його відповідь: “Можливо, зараз. Можливо, завтра. Ніхто цього не знає. Остерігайся тих, хто каже, що все про це знає. Проте не дозволяй собі піддатися тим, хто вже нічого не хоче знати, адже час позбавив їх мужности.
Кінець настане. Можливо, завтра, а можливо, й сьогодні. Та коли настане цей час, будь готовим!”» (Йорг Зінк).