Як гніздо своє будить орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм, так Господь Сам провадив його, а бога чужого при нім не було. Втор. 32:11-12
Одна фраза Христа змінила історію людства: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9). Нарешті ми зрозуміли, яким є Бог. Саме завдяки Ісусові Бог набув у наших очах такий вигляд, який ми можемо сприйняти. Коли ми дивимося на Христа, то не можемо сформувати собі будь-який образ Бога. Звісно, що це не той зарозумілий чи покритий цвіллю образ філософів, які з неймовірним нахабством спробували описати Бога.
Адже люди завжди ставили питання про Бога, знаючи, що отримати відповідь є неможливо. Андре Конт-Спонвіль підсумовує цю проблему так: «Ми входимо в найскладнішу або найбільш заплутану сферу. Щодо Бога відразу ж виникає два питання: Його визначення і Його існування. Жодна наука ніколи не зможе відповісти на них. Утім це не означає, що ми не повинні думати про це. Адже жодна наука не може пояснити, як слід жити чи вмирати, але це не означає, що жити й вмирати треба як-небудь» (Дух атеїзму, 62).
Ісус є відповіддю.
Через те, що Бог не є загадкою і не бавиться з людьми в хованки, Він прагне, щоб ми Його пізнали. Адже пошуки істини – це наш обов’язок. Христос неодноразово наголошував на цьому. Аналізуючи Євангеліє, ми розуміємо, що Він не ображається на учнів, коли вони питають Його про ідентичність Отця. Більше того, Він сам провокує ці питання.
Атеїст і монах
Стосунки між Богом і людиною залишаються напруженими. Андре Конт-Спонвіль пише: «Я не тільки отримав християнське виховання, але й вірив у Бога палкою вірою, хоча й не позбавленою сумнівів, протягом вісімнадцяти років. Потім я її втратив, і це стало неначе звільненням: все стало більш простим, легким, відкритим і сильним! Це нагадувало відхід від дитинства, його мрій і страхів, холодного поту та млявости. Мені здалося, що я нарешті увійшов у реальний світ, світ дорослих, дії, правди без покаяння і Провидіння. Яка свобода! Яка відповідальність! Яка радість! Нарешті я почав жити краще: більш яскраво, вільно і насичено. Для цього вистачило стати атеїстом».
Звісно, що християни вважають інакше.
Ось що сказав Шарль де Фуко своєму другові, товаришу по зброї, Анрі де Кастріє, 14 серпня 1901 року:
«Як монах, який живе лише задля Бога, я не можу розмовляти з тобою чи думати про тебе без прагнення для тебе єдиного блага, яке я бажаю для себе: Бог. Бог, Якого ми знаємо, любимо та Якому служимо тепер і у вічності.
Вибач, якщо говорю по-простому. О ні, я навіть не прошу вибачення, адже знаю, що ти мене зрозумієш і підтримаєш. “Аллах Акбар!”. Бог є великий, більший за все те, що ми можемо уявити. Лише Він заслуговує на наші думки та наші слова. І якщо ми зараз розмовляємо, якщо тобі складно мене зрозуміти, а я маю порушити тишу келії для того, щоб написати тобі, то це лише для того, щоб ми змогли допомогти одне одному глибше пізнати Його. Усе те, що не призводить до цього – пізнавати і служити Богові дедалі ліпше – є згаяним часом.
Тільки повіривши в існування Бога, я зрозумів, що не можу жити інакше, як заради Нього. Моє богопосвячене покликання народилося одночасно з моєю вірою. Бог такий великий! І яка ж велика відмінність між Ним і всім тим, що не є Богом! Я прагнув стати монахом, жити лише для Бога і прагнути досконалости будь-якою ціною. Євангеліє витлумачило мені, що першою заповіддю є любов до Бога цілим серцем, тож усе має перебувати в межах цієї любови».
Псалмоспівець і ветеран
«Отче наш, що єси на Небесах, залишайся там!».
Ці рядки Превер не простий жарт. Це – початковий крик людства. «Ми впораємося самотужки!», – кажуть люди відразу ж після створення світу. «Ми обіймемо Твоє місце!», – стверджують будівничі Вавилонської вежі. Колись в інтернеті кружляла маленька провокація:
«Милий Боже, чому Ти не врятував маленьку дівчинку, яку вбили в її класі? З повагою – засмучений учень». Відповідь: «Милий хлопче, Мені не дозволено заходити до школи. З повагою – Бог».
Найбільше нас, напевно, дратує так зване мовчання Бога. Як Його можна називати «добрим», якщо Він такий спокійний перед обличчям болю й особливо стражданнями невинних? Страшним здається розмова між Богом й одним з ветеранів Сталінграда:
«І коли ж це, Боже, Ти був добрим? Тоді, коли від вибуху снаряда загинув мій однорічний син? У ту мить Ти точно був добрим, дозволивши йому загинути. Чи Ти просто лише допустив це? І потім не чув його крик та вибухи бомб?
Де Ти був, добрий Боже, коли навколо все горіло? Де Ти був, коли вбили одинадцять людей з мого підрозділу? Одинадцять людей, добрий Боже. Їхній крик розрізав лісову тишу, але ж Тебе там не було, о наш добрий Боже.
Чи Ти був під Сталінградом? Якщо був, то виявив Себе дуже добрим! Чи не так? Ти хоч колись був добрим? Тобі хоч колись не було байдуже?».
Так, атеїсти мають рацію, коли називають божевільними християн, які ставлять ці запитання, адже Бог не може бути добрим чи всемогутнім, адже Він просто не існує…
Це важкі для християнської віри питання:
Бог мовчить, бо Його немає, чи Він існує, але Йому байдуже до тих людей, які марно взивають до Нього з глибин своїх страждань?
Це – тривога псалмоспівця, який взиває: «Для чого стоїш Ти, о Господи, здалека, в час недолі ховаєшся? Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим, хай схоплені будуть у підступах, які замишляли вони! Бо жаданням своєї душі нечестивий пишається, а ласун проклинає, зневажає він Господа. У гордощах каже безбожний, що Він не слідкує, бо Бога нема, оце всі його помисли!…» (Пс. 10:1-4).
Проблема мовчання Бога завжди тривожила вірних, особливо християн. Адже передусім вони експериментують у своєму повсякденному житті: що змінив Бог? Як Його може цікавити моє життя?
Переважна більшість людей просто виключає Бога зі свого життя. Проте Бог не здається. Саме тому прийшов Христос: щоб відповісти на запитання людей і об’явити ідентичність Бога.