Другою мовою любови є «особливі моменти».
Старий Заповіт зображає Бога, Який проводить особливі моменти з Адамом і Євою. У затишні вечори вони прогулювалися разом і розмовляли в Еденському саду.
Ісус пережив особливі моменти з дванадцятьма особами. Говорячи словами євангелиста Марка: «І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували». Згодом Він обере їх апостолами, щоб вони продовжили Його місію. Для того, щоб підготувати їх до цього, потрібно було переконати їх у Божій любові до людства, для цього Ісус й обирав особливі моменти.
Ісус зосередив Свою увагу на цих дванадцяти чоловіках. Він жив з ними три з половиною роки. Вони разом їли та подорожували, переживали різні пригоди і проводили безліч розмов. Він навчав натовпи притчами, але дванадцятьом давав детальні пояснення як відповідь на їхні запитання.
Усі ті, хто люблять одне одного, потребують особливих моментів, моментів, коли вони справді «разом» і дарують одне одному взаємну увагу. Молитва християн є взаємним спогляданням і розмовою. Це є та мить, коли людина може сказати: «Зупиніть на хвильку світ, у мене перерва».
Як пише Ансельм Ґрюн: «У повсякденному житті ми постійно конфліктуємо, помиляємося, розпочинаємо безплідні суперечки. Молитва могла б допомогти нам дотримуватися здорової дистанції від денного гамору. Під час молитви ми відволікаємося від щоденної зайнятости і ділимося з Богом нашими думками та почуттями. Зупинившись таким чином, ми даємо Богу можливість звернутися до нас. Це дозволяє пізнати себе. Він показує нам, на чому ми зациклені, де ми піддалися впливу інших, а де просто не побачили реальність.
Наближаючись до Бога, я віддаляюся від людей та подій, які завдають мені болю та ображають мене. Перед Богом ми звільняємося від потоку того, що засмучує нас щодня. Саме тому нам постійно потрібні ці молитовні павзи, щоб віддалитися і звільнитися від влади повсякденности. Не пізніше ніж увечері ми повинні ще раз розповісти Богу про наш день, щоб Він звільнив нас від тягаря цього дня».
Молитва створює місце, в якому все неважливе замовкає. Це – місце для інтимної зустрічі Бога і людини. Як каже Христос: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ів. 14:23).
Танок на заході сонця
Дуже давно один місіонер разом зі своїм провідником-індіянцем долав Скелясті гори.
Щовечора, коли чубок сонця ховався за видноколом, молодий індіянець відходив від місіонера, повертався в той бік і починав ритмічно переступати з ноги на ногу. При цьому він упівголоса наспівував якусь тужливу пісню.
Ці співи і танці при заході сонця викликали в місіонера подив і зацікавлення. Урешті-решт він запитав провідника: «Що означає цей дивний ритуал, який ти здійснюєш щовечора?». – «Та нічого особливого, – відповів молодий чоловік. – Цю пісеньку ми склали разом із моєю дружиною. І коли не можемо бути разом, кожен із нас, хай би де в той момент не перебував, повертається до сонця, коли воно заходить, і розпочинає танок і спів. Так ми, навіть далеко одне від одного, співаємо і танцюємо разом».
*
Одна містичка IX століття залишила таку молитву: «Мій Боже, світять зірки, а очі закоханих закриваються. Кожен закоханий перебуває наодинці зі своєю коханою. Я тут наодинці з Тобою!». У християнській традиції є так звана ісихастична молитва, яку можна визначити як «відпочинок у Богові».
*
Один старий чоловік важко захворів, і парох прийшов його відвідати. Увійшовши в кімнату хворого, він побачив біля ліжка порожнє крісло і запитав, для чого воно тут стоїть.
Хворий, ледь усміхаючись, відповів:
«Я уявляю собі, що в цьому кріслі сидить Ісус. Перед тим, як ви прийшли, я, власне, розмовляв з Ним. Довгі роки молитва була для мене дуже важкою справою, аж доки один приятель не пояснив мені, що вона полягає в розмові з Ісусом. І тепер я собі уявляю, що Ісус сидить переді мною в цьому кріслі, я говорю до Нього та слухаю, що Він мені відповідає».
Через кілька днів дочка того чоловіка прийшла до пароха і сказала, що її батько помер. Вона розповіла:
«Я залишила його самого тільки на дві години. Коли повернулася, він був уже мертвий, лежав, схиливши голову на порожнє крісло, яке завжди стояло біля його ліжка, – так, як він хотів».
*
Молитва передбачає інвестицію часу, який ми даруємо Богові. Молитва – це не дозвілля для маленьких людей.
Не усвідомлюючи цього, ми погодилися з думкою про те, що робити важливіше, ніж молитися.
Чи можна говорити про любов, коли лунає звук дзвонів? Здається дивним, але всі закохані мають короткі зустрічі у визначений час, невеличкі обряди, які допомагають зміцнити почуття. Регулярну молитву сприймаємо з упередженням. Так легко сплутати свою працю зі справою творіння. Так легко повірити, що те, що ми робимо, важливіше за те, ким ми є. Так легко виправдати надмірною зайнятістю відсутність зростання. Так легко піддаватися цьому світові, який вимагає від нас діяльности і продуктивности, доки ця діяльність не змучить нас, а продуктивність не знищить так, що ми навіть не зможемо згадати, чому взялися саме за цю роботу.
Обряд молитви є вправою серця. Це не тягар, а радісний танок свободи, яка каже нам, що ж направду є важливим і яка ж єдина річ є насправді потрібною.