Ми всі були покликані до життя: «На початку Бог створив Небо та землю». Бог прагнув усесвіт так, як мама прагне дитину.
У Катехизмі Пія X було гарне запитання: «Навіщо Бог нас створив?».
Без жодних проблем Катехизм наводив відповідь: «Бог створив нас, щоб ми Його пізнавали, любили і служили Йому своїм життям, а також для того, щоб ми в майбутньому житті розкошували в Раю». Відповідь гідна святих і божевільних. Проте ми таки були створені «для» чогось.
Християни сприймають життя як покликання, місію, відповідальність. Три поняття, які мало цінують і практично нехтують ними в наш час. Найбільшим даром є усвідомлення того, що між народженням і смертю в тебе є певне завдання. І воно прописане в житті, не на кам’яних плитах, а в глибині людини, викарбуване Святим Духом. Будь-яке нове життя є початком Всесвіту, новим створінням, новим фантастичним Божим задумом. Саме тому християни оточують зачаття життя аурою недоторканної сакральности. З такого погляду життя сприймається цілком по-іншому.
Саме це викликає подив псалмоспівця: «Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його!» (Пс. 8:4-6).
Це всемогутній і неосяжний Бог, Який шукає нас і прагне бути з нами! «Мені потрібен ти…». Саме ти! Бог не дозволяє тобі жити «абияк», адже для Нього ніхто не є «абиким».
Він неначе промовляє: «Можливо, ти сумніваєшся. Можливо, тобі здається, що ти з цим не впораєшся. Проте завжди є таке завдання, з яким ніхто, крім тебе, не впорається. Завжди є мистецтво, яке можеш опанувати лише ти. Ніхто інший не зможе керувати твоїм життям. Ніхто не зможе використати ті можливості, які закладено в тобі. У кожного є таке завдання між життям і смертю».
Ніхто не може сказати: «Спробую, наскільки зможу…». Ніхто не може почуватися виключеним з цього покликання, адже Бог завжди кличе найменших, найбідніших, божевільних, слабких і знедолених.
Це – Божий вибір. Нас учили, що треба бути найкращим, найсильнішим, найбільш стійким переможцем, адже бідних, слабких, недолюблених, необережних людей відкидають у бік. Однак ризик полягає в тому, що ми будемо вдавати, жити напоказ.
Проте Бог каже: «Не треба вдавати, не треба ховатися, ти спокійно можеш бути собою. Мені потрібен саме ти!».
Бог кличе тих, кого забажає і як забажає: Єремія не вміє говорити, а Мойсей заїкається. Повірте, важко уявити пророка-заїку!
Не можна навіть виправдатися літнім віком! Авраам і Захарія лише викликали посмішку на Божих устах.
Святе Письмо є найбільш різнобарвним чемпіонатом покликань.
Жодне покликання не схоже на інші.
Взірцевим є епізод із Закхеєм: «І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон. І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю. А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов! Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо. Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!» (Лк. 19:1-10).
Моральна влада Єрихона, та й всі інші юдеї, неприємно вражені: що забув Ісус у гостях у митника, зрадника, який співпрацює з римлянами? Вони шоковані, і їм здається, що вони вже нічого не розуміють. Утім Ісус завжди такий. Він перевертає з ніг на голову наш егоїстичний лицемірний світ, Він заганяє його в ступор і Його аж ніяк не цікавить загальноприйнятий порядок. Він відкидає встановлені цінності, щоб поставити на їх місце абсолютно новий суспільний порядок.
Як пише Жан Ваньє, Ісус, коли гостить у Закхея, не каже йому продати дім і слідувати за Ним. Він каже лише: «Сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм». Христові покликання бувають двох типів. Багатому юнакові Він каже: «Йди, продай все своє майно і слідуй за Мною. Не збирай валізки, вони тобі не знадобляться, Я про все подбаю».
А Закхею Він каже: «Сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм». І я б не сказав, що цей випадок легший за попередній.
Для всіх було б набагато зручніше, щоб Христос сидів у Церкві: час від часу ми зайдемо до Нього на хвилинку, якщо виникне таке бажання, коли наш душевний стан сприятливий, або ж тоді, коли в нас виникне така потреба. Проте щоб Він прийшов до нас додому?!
Це не легше, аніж йти за Ним по ізраїльських дорогах.
Коли Ісус каже, що хоче оселитися в нашому домі й ми Його приймаємо, тоді Він зможе змінити багато речей у нас і нашому житті. У будь-якому випадку, Він каже: «Ти потрібен мені для мого Царства. Без тебе воно буде неповним!».
*
Різьбяр з допомогою долота й молотка обтесував величезний шмат мармуру.
Хлопчик, який проходив поряд, затримався біля відчинених дверей майстерні, ласуючи морозивом. Малюк завмер, захоплений дощем білого пилу й уламками скали, що розлітались навсібіч від знарядь майстра. Не міг збагнути, що саме там відбувається; людина, яка, мов фурія, воювала з мармуровою скалою, здавалась йому трохи дивною.
Проминуло декілька тижнів, хлопець знову опинився біля майстерні, і яким же було його здивування, коли саме в тому місці, де до того височіла мармурова брила, побачив великого страшного лева.
Захоплене хлоп’я підбігло до скульптора: «Пане, скажіть, будь ласка, звідки ви знали, що в тій брилі був захований лев?»
*
Ісус розповів про це надзвичайно серйозну притчу: «Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і набув він п’ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п’ять талантів, приніс іще п’ять талантів і сказав: Пане мій, п’ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п’ять талантів. Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: Два таланти мені передав ти, ось іще два таланти здобув я. казав йому пан його: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє… І відповів його пан і сказав йому: Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!» (Мт. 25:14-30).
Та що ж це такий підступний капіталіст, який викидає за двері працівника, який не схильний ризикувати? Людина, яка каже про себе: «Я пожинаю, де не сіяв, і збираю, де я не розсипав» і так жорстоко карає бідного слугу, який повернув йому все, що отримав?
Ісус чітко каже нам, що кожен з нас отримав конкретний капітал, який слід помножити.