Людині доведеться відзвітувати за отриманий капітал: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його» (Мт. 16:26-27).
Яка ж мета цього всього?
Несподівано в Євангелії від Луки Ісус ставить таке запитання: «Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?» (Лк. 18:8).
Безперечно одне: відповідь у наших руках.
*
Пекло було вже майже заповнене, однак перед його брамою очікувало ще багато грішників. Дияволу не залишалося жодного іншого виходу, як заблокувати двері. Він вийшов до кандидатів на вхід і промовив до них: «Залишилося тільки одне місце, і, ясна річ, його може зайняти тільки той із вас, хто був найбільшим грішником».
Потім запитав: «Може, серед присутніх є професійний убивця, тобто кілер?»
Не почувши ствердної відповіді, він був змушений розпочати іспит усіх грішників, які стояли в черзі.
Погляд диявола зупинився на одному з них, якому дотепер якось вдавалося перебувати поза його увагою.
«А ти що скоїв?» – запитав диявол.
«Нічого. Я порядний чоловік й опинився тут випадково».
«Це неможливо. Ти мусив у чомусь провинитися».
«Кажу правду, – заперечував схвильований чоловік, – я завжди старався бути якнайдалі від гріха. Я бачив, як одні кривдили інших, але сам не брав у цьому участи. Бачив дітей, які вмирали з голоду, яких продавали, а найслабших вважали сміттям. Я був свідком того, як люди робили свинства і звинувачували в цьому одне одного. Тільки я був вільний від спокус і не робив нічого. Ніколи».
«Таки ніколи? – недовірливо перепитав диявол. – Але справді бачив усе це своїми очима?»
«Достеменно так».
«І справді жодного разу нічого не зробив? – повторив своє запитання Диявол.
«Анічогісінько».
Диявол вдоволено посміхнувся: «Заходь, приятелю! Останнє місце – твоє!»
*
Є один загадковий гріх з дивним іменем: нудьга.
Нудьга не є просто відмовою від діяльности. Жорж Бернанос писав: «Мого демона звати “а для чого?”». Один з головних гріхів набагато страшніший за просту лінь, яка змушує нас залишитися в ліжку після того, як продзвенів будильник, або ж відкласти на завтра те, що можна було зробити вчора. Укус нудьги безболісний, але її отрута паралізує душу в її прагненні до Бога. Ця духовна сонливість є гріхом учнів на Оливній горі. Рано чи пізно вона торкається кожного.
У давнину нудьгу називали «бісом полуденним» або ж «спокусою полудня», адже велика внутрішня втома, духовна апатія, відраза до Божих речей, прагнення спробувати деінде по-особливому характеризує «полудень» життя.
Наше зневірене суспільство поширює гидливість до Бога з іншої причини: людина XXI століття, особливо західна, більше не вірить у велич і неосяжність свого покликання. Через те, що її гризуть глибокі метафізичні сумніви, «вона не хоче вірити, що Бог турбується про неї, знає її, любить, дивиться на неї і завжди перебуває поруч з нею», – пояснює кардинал Ратцінгер у проникливому аналізі нашого суспільства. Таке прекрасне покликання і таке безмежне щастя? Це занадто гарно для того, щоб бути правдою! Демон нудьги вселяє в нашу епоху «цікаву ненависть людини до своєї величі». Глибокий і серйозний переворот. Людина доходить до того, що вважає себе переоціненою. Вона починає вірити, що просто псує задоволення природі, будучи у світі чимось зайвим і позначеним ницістю. Звільнення людини і світу полягало б таким чином в її зникненні. Нудьга веде до відчаю. За нею приховується культура смерти.
Крапельниця для світу
Християни це не «мерці», вони покликані бути плідними, а не стерильними. У них є така здібність, яку американський психолог Ерік Еріксон називає «генеративністю». Це – термін, яким визначається зріла особа, максимальна особиста реалізація і, відповідно, максимальний рівень щастя.
*
Один чоловік, який прагнув стати мудрецем, вирішив піднятися на гору, про яку говорили, що на ній раз на два роки об’являється сам Бог.
У перший рік він харчувався дарами землі. Потім вже не було поживи, тож йому довелося повернутися в місто.
«Бог несправедливий! – сказав він. – Він навіть не зрозумів, що я провів увесь цей час, щоб почути Його голос. Я відчуваю голод, тож маю піти геть, так і не побачивши Його».
У цей час з’явився ангел.
«Богу дуже хочеться поговорити з тобою. Саме тому протягом цього року Він посилав тобі поживу. Він сподівався, що ти сам подбаєш про свої потреби на наступний рік. Утім ти так нічого і не посадив. Якщо людина не може виростити плоди там, де живе, то вона є неготова до розмови з Богом».
*
Уже вкотре Ісус прояснює ситуацію: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13). Християни покликані «віддати життя», щодня, краплинка за краплинкою: вони «крапельниця», яка має підтримувати життя людства. Завдяки креативності, компетенції, професійному підходу, дружбі, посвяті і щедрості. А якщо треба, то і завдяки надзвичайному героїзму. Адже: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Мт. 10:39).
Плід вважають дозрілим, коли він стає смачним. Людину можна вважати зрілою, коли її можна «спожити».
Християни також грішать, хворіють і дуже вразливі, тож вони потребують інших. У цьому й полягає таїнство місії: саме вони були обрані для того, щоб донести до інших – завдяки своїй такій обмеженій та обумовленій любові – безмежну і безумовну любов Бога. Християнин є слабким слугою, який потребує інших не менше, аніж вони його.