Життя щодня вчить нас, що страждання є також і засобом, потрібним для отримання найбільшого щастя: можна страждати задля любови або задля отримання перемоги. У нас є кілька можливостей на вибір.
*
Один чоловік відчував постійний тягар труднощів і прийшов поскаржитися на це відомому мудрецю.
«Я так більше не витримаю! Це життя просто нестерпне».
Той узяв жменьку попелу і висипав її в склянку з джерельною водою, після чого сказав:
«Це – твої страждання».
Вода в склянці стала цілком брудною й каламутною.
Потім мудрець вилив її.
Тоді він узяв ще одну жменьку попелу, показав її чоловікові, підійшов до вікна і висипав у море. Попіл зник практично відразу, а море ні на краплину не змінилося.
«Бачиш, – сказав мудрець, – тобі щодня треба вирішувати, чи ти будеш склянкою з водою, чи морем».
Страждання є частиною життя. Хліб треба розламати, щоб мати змогу роздати його іншим. Любити означає завжди розпочинати страждати заново.
*
По дорозі йшла мати з дитиною. Дитина мала в руці тістечко. Вони проходили повз бідну жінку, яка простягала руку до перехожих. Поруч із нею сидів скулений брудний хлопчик у нужденній одежі, що була завелика на нього. Дитина, тримаючись за мамину руку, зупинилася біля хлопчика і вражено приглядалася до нього. Потім глянула на матір, немовби просила дозволу. Мати висловила згоду, легко кивнувши головою.
Дитина протягнула руку до циганчати і дала йому тістечко, а потім швидко відійшла разом з матір’ю.
Якийсь перехожий, котрий бачив цю сцену, сказав матері: «Тепер ви, певно, купите синові більше тістечко, або й два?» – «Ні». – «Чому?» – «Той, хто дає, мусить насамперед відмовити собі».
Грабіжник і прокажена
Якби Христос, коли йдеться про страждання, обмежився тільки цим, то це б розчарувало вражених болем людей. Ісус ніколи не здавався: протягом цілого земного життя Він ревно боровся зі злом, хворобами, смертю, убогістю, голодом і несправедливістю. Коли читаєш Євангелія, то здається, що Він нічим, окрім цього, не займався!
Так Христос чітко пояснив, що мають робити люди: завжди боротися зі злом і стражданнями. Коли Він посилає апостолів, то наказує: «Йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів» (Мт. 10:6-8).
Ісус безперестанно боровся зі злом, як це робив Бог у Старому Заповіті. Проте за таку важливу річ, як спасіння людей, Він вистраждав і помер.
Страждання, на яке дивишся очима Бога, має сенс.
Християнин схиляється лише перед Богом або щоб підняти того, хто впав. Його першим завданням є боротьба зі злом у всіх його проявах, докладаючи для цього всі зусилля й, у разі потреби, жертвуючи своїм життям.
Вочевидь, що найпростіший і найбільш ефективний спосіб боротьби зі стражданнями полягає в тому, щоб не стати причиною страждань інших!
*
Увечері професор Метью Генрі повертався з університету додому, коли біля самісінького будинку хтось зненацька приставив йому до чола пістолет.
Грабіжник у масці велів йому віддати портфель і теку. Професор послухав, і розбійник миттєво зник у темряві.
Удома, ще тремтячи від страху, професор сів за стіл і написав таку молитву:
«Господи, сьогодні мене пограбували. Утім я знаю, що мушу подякувати Тобі за багато ласк.
По-перше, дякую Тобі за те, що ніколи раніше мене не грабували. У такому світі, як наш, – це справжнє диво.
По-друге, дякую за те, що відібрали в мене лише портфель, у котрому грошей було негусто, і стареньку теку з не надто важливими паперами.
Хочу Тобі подякувати, Господи, й за те, що не було зі мною ні дружини, ні дочки, які, либонь, перелякалися б дуже, а ще за те, що їм не доводиться сьогодні мене оплакувати.
І нарешті, Боже, я хочу подякувати Тобі особливо щиро, що саме я був пограбований, а не розбійник».
*
Другим способом боротьби зі злом і стражданнями є компетентність і уважність під час виконання своєї роботи. Коли в когось болять зуби, то не треба його заспокоювати і казати йому, що ти його любиш. Його негайно треба вести до кваліфікованого стоматолога. Коли когось щось болить, насамперед потрібно зробити все для того, щоб біль ущух.
У момент страждань передусім потрібне особливе співчуття, яке складається з компетентности. Та коли якась мама дізнається, що втратила сина; коли дружина дізнається, що втратила чоловіка; коли молодий хлопець дізнається, що більше не зможе ходити, тоді компетентність не допоможе. Стає потрібним такий тип співчуття, як присутність.
Коли хтось помирає, а для його порятунку вже було зроблено все можливе, тоді потрібно, щоб хтось перебував поруч із ним: щоб ця людина не перебувала на самоті і щоб супроводжувати її до дверей раю.
На відміну від лікарів, адвокатів, соціяльних працівників, психологів і психотерапевтів, християни можуть запропонувати дещо єдине й неповторне.
*
На початку свого служіння Мати Тереза з Калькутти побачила на вулиці бідну помираючу прокажену, знесилену хворобою, яка вкрила її гнійними струпами. Мати Тереза схилилася над нею і почала гладити її. У великих очах, затьмарених наближенням смерти, промайнув промінь подиву. «Чому ти це робиш?» – ледь прошепотіла прокажена. «Бо я тебе люблю», – спокійно відповіла Мати Тереза. Очі помираючої жінки засяяли від радости: «Скажи це, будь ласка, ще раз!». Мати Тереза лагідно повторила: «Бо я тебе люблю». «Повтори ще раз, ще раз!», – продовжували благати бідні заплямовані уста.
*
Це солідарність Йосифа з Киринеї, доброго чоловіка, який допоміг Ісусу нести Його хрест.
Розрада і співчуття є вимірами християнського серця. У свою чергу, вони є плодом страждань, які діють, як жорна, що пом’якшують будь-яку жорсткість, чи прес, який чавить оливки, щоб отримати з них смачну і цінну олію. Той, хто несе хрест, зростає в розумінні страждань інших. Деякою мірою біль допомагає зростати.
Одна дівчинка повернулася від сусідки, у котрої щойно померла восьмирічна донька. «Чому ти ходила до неї?» – запитав батько. – «Щоб розрадити її», – відповіла дівчинка. «А як ти, така мала, могла її розрадити?». – «Я обняла її, вона взяла мене на коліна, і я… плакала з нею».
Ап. Павло в Посланні до римлян пише: «Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» (Рим. 12:15).