Саме тоді, коли, як гадаєте, настав час іти на спочинок, коли ви починаєте думати: «Мені 65, і вже пора вертатися додому», – не дивуйтеся, якщо Бог одягне вас у новий плащ. Розумієте, Бог має задум для вашого життя в теперішньому. Тільки-но ви подумаєте, що скінчилися ваші золоті літа, і скажете приятелям гольфістам, що тепер вони матимуть нагоду не раз милуватися вашим усміхненим обличчям, не дивуйтеся аж надто, коли у ваші двері голосно постукає нова місія царства.
Байдуже, старі ви чи ні, одружені чи ні, осілі та забезпечені чи ні – знайте, Бог має для вас мету і призначення тепер. Звідки в мене така впевненість, що це насправді так, якщо я вас навіть не знаю? Тому що ви ще тут. Це означає, що Бог зберіг вас для чогось.
Яків був старим чоловіком, коли його сина Йосипа забрали до Єгипту. У нього була одна мрія – син Йосип. Тепер же Яків подумав, що його мрія мертва. Але в Книзі Буття 45 ми бачимо, що його дух ожив. Йосип ще живий! До старого чоловіка повернулася колишня мрія.
Поки існує мета, ви будете жити. Для Бога ніколи не запізно. Мойсеєві минуло 80 років, коли він дістав доручення від Бога. Калеву минуло 85, коли він дістав від Бога гору.
Ви можете сказати собі: «Решта моїх літ будуть найкращими роками мого життя». Давид сказав: «Навчи нас лічити отак наші дні» (Пс. 90:12). Він міг би сказати: «Навчи нас примножити літа в житті, а життя в літах». Дорога праведних стає чимраз яснішою, а не похмурішою. «А путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!» (Пр. 4:18).
БАТЬКО АВРААМ
Годі й уявити людину, яка могла би піти на спочинок з такими вигодами, як Авраам. Йому було 77 років. Він оселився в квітучій долині і мав великі стада худоби та овець. Як стверджують деякі коментарі, у нього було принаймні тисяча слуг. Але раптом Бог постукав у двері. Книга Буття (див. Бут. 12:1-4) розповідає, як Бог наказав йому навантажити вози та покинути свій край та одноплеменців і рушити в дорогу – кудись. Бог не сказав куди. Він пообіцяв, що його нащадки стануть великим народом. Але заждіть – Авраам і Сара ніколи не мали дітей, і тепер були вже надто старі.
Я певен, що його дружина дивувалася, чи він, бува, не втратив розум. «Любий, ти хочеш сказати, що ми від’їжджаємо звідси? Ти ціле своє життя трудився, щоб це місце стало таким, як воно є. У нього ти вклав труд усього свого життя. Тобі сімдесят сім. Мені шістдесят п’ять. Ти хочеш сказати, що ми переїдемо жити в шатра? Куди ми йдемо? Що це значить “не знаю”?»
Авраам (якого в той час ще звали «Аврамом») відповів лише: «Я розумію, що не знаю, куди ми йдемо. Я тільки знаю, що Бог покликав мене. Він покаже нам дорогу. Ми мусимо йти, тому що мусимо коритися Богові».
Батько Авраам – який насправді не був батьком, тому що не мав ще дітей, і деколи мені видається, що саме тому він узяв з собою в дорогу небожа Лота, – не мав і гадки про важливість свого рішення. Яку місію визначив Бог Аврааму? Ні більше, ні менше, як заселити увесь Близький Схід! Місія і мета, на які він згодився, передбачала вкорінення євреїв, Божого народу, в їхньому рідному краї. Авраам мав стати батьком стількох поколінь, яких ніхто не зможе полічити. «Як пісок, що на березі моря» – так Бог описав це згодом (див. Бут. 22:17-18).
Що спонукало його зробити це?
Навіщо старцю на взір Авраама вантажити вози та йти в пустелю? Що змусило його зробити це? Я добачаю тут дію п’яти факторів, і з них ви можете дечого навчитися – навіть якщо вам ще й близько немає шістдесяти п’яти.
Ось що я зауважив щодо Авраама. У своєму житті він був здатний:
- Чути Бога.
- Вірити в те, що сказав Бог.
- Зректися безпеки заради Божої місії.
- Зосередитися на місії.
- Довершити місію.
Дещо ми вже встигли обговорити в попередніх частинах цієї книжки, але не з цього погляду. Погляньмо, чого ми зможемо навчитися.
Здатний чути Бога
Читаємо: «Господь сказав до Аврама…» Як Бог це сказав? Чи був то чутний голос? Можливо. Це не могло бути «слово» зі Слова, як ми про це говоримо нині, бо, очевидно, Біблії ще тоді не існувало. Не було казальниць. І не було пророків, що ходили по тій землі, яким Бог міг би послати слово.
Ми знаємо лише одне – Аврам був здатен чути, що каже Бог. Це означає, що він мав певні стосунки з Господом. Він упізнав голос Господа, тому що чув його раніше.
Як це стосується до нас з вами? Як можемо ми почути голос Божий? Хоча в нас є Біблія та знайомі люди, що можуть допомогти нам почути Бога, однак такі фундаментальні, глибинні стосунки з Богом, які мав Авраам, є обов’язковою передумовою. І справді, ви ніколи не почуєте Бога, поки не налагодите взаємин з Ним. Тоді ви впізнаєте Його голос. Коли промовляє Він, навіть без слів, грім гуркотить у вашому дусі. Коли промовляє Бог, ви просто знаєте, що це Він.
Якщо ви скажете: «Гаразд, але такого зі мною не траплялося ніколи», – то маєте прохати тісніших взаємин з Ним. Християнство – це не просто релігія. Це не стільки свічки, скульптури, ритуали, будівлі, програми. Насамперед це стосунки, ходіння з Господом, як у рядку зі старого гимну: «Він ходить зо мною, Він ходить зо мною, і Він каже мені, що я – Його».
Якщо ви будете перебувати в Слові і почнете читати Його щодня, якщо ви почнете молитися та розмовляти з Ним, ваша спроможність чути Бога неймовірно зросте. Так само буває з людьми, яких ви любите. Що більше часу ви проводите з ними, то краще розумієте їх. Проводьте час з Богом. Станьте Його приятелем, і ви розпізнаєте Його голос, коли Він промовлятиме до вас.
Ви мусите домагатися взаємин з Ним. Павло сказав: «Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» (Фил. 3:12). Павло і далі намагався «здобувати» Господа, коли його полонила Божа любов.
Іншими словами, Бог не спасає вас і не показує вам Своєї сили тільки для того, щоб ви потрапили на небо. Він хоче, щоб ви далі приступали до Нього просто тут, на землі. Він хоче, щоб ви переслідували Його. Він наче кинувся бігти, коли ви сказали «так» при вівтарі, і ви мусите бігти також, якщо не хочете відстати від Нього. Це схоже на гру в квача у вашому дитинстві. Бог прийшов і мигцем показав вам майбутню мету й місію, а тоді схопився з місця. Він хоче, щоб ви здобули те, що мали би здобути. Годі догнати Його, якщо ви будете залишатися тут, сидячи на церковній лаві. Потрібно встати й голосити до Нього. Потрібно виростити великі слонячі вуха у своєму дусі, щоб мати змогу почути Його навіть тоді, коли сказане Ним видасться для більшости безглуздям.
Коли Бог каже щось, це матиме для вас досить сенсу. Це мало досить сенсу для Авраама. У 75 літ він сказав: «Пакуй клунки. Уже з тисячу людей чекають на свою платню та харч, але знаєш що? Ми рушаємо, тому що я почув Бога!» (Якого Бога? Ті люди ще не чули про «Бога Авраама».) Авраам зібрався і рушив у путь. Тримаючи при собі свої заперечення, усі решта пішли з ним.