Можливо, ви пам’ятаєте, що коли Іллю мали забрати на небо, Єлисей попросив «подвійний дух» свого вчителя і одержав його.
Єлисей учинив чимало подвигів, і зрештою постарівся. Саме звідси я хотів би почати розповідь про нього, позаяк частиною місії Єлисеєвого «подвійного духу» було звернення до царя Ізраїля щодо однієї з його місій, однак цар відповів не досить відважно, щоб задовольнити Єлисея:
«А Єлисей заслаб на недугу, що з неї й помер. І зійшов до нього Йоаш, Ізраїлів цар, і плакав над ним і говорив: Батьку мій, батьку мій, колеснице Ізраїлева та верхівці його! І сказав йому Єлисей: Візьми лука та стріли. І приніс той до нього лука та стріли. А він сказав Ізраїлевому цареві: Поклади свою руку на лука! І той поклав свою руку. А Єлисей поклав свої руки на руки цареві. І він сказав: Відчини вікно на схід! І той відчинив. І сказав Єлисей: Стріляй! І той вистрілив, а він сказав: Стріла спасіння Господнього, і стріла спасіння проти Сирії. І поб’єш ти Сирію в Афеку аж до кінця! І він сказав: Візьми стріли! І той узяв, а він сказав до Ізраїлевого царя: Удар по землі! І він ударив три рази та й став. І розгнівався на нього Божий чоловік і сказав: Щоб ти був ударив п’ять або шість раз, тоді побив би Сирію аж до кінця! А тепер тільки три рази поб’єш ти Сирію» (2Цар. 13:14-19).
Між іншим, я хотів би зауважити, що реальні перемоги не здобуваються на полі бою; вони здобуваються за лаштунками. Реальні перемоги здобуваються у вашому особистому житті, у вашій «спальні», якщо так хочете. Реальні перемоги, здобуваються передусім у вашій душі, і лише згодом ви помітите їх на полі бою.
Тож Єлисей перебував у спальні царя Йоаша, і він сказав йому: «Візьми лука та стріли». Він узяв їх, коли ніхто не бачив. Як ото ми беремо в руки щоранку зброю молитви на самоті. І важливо, що ми робимо з нею. Наш публічний успіх чи невдача відображає стан особистого життя. Вони обидва завжди узгоджуються один з одним; публічне відображає особисте.
Єлисей змусив царя піднести зброю, хоча той був у своїй особистій спальні, а не на полі бою, воюючи проти Сирії (деякі біблійні переклади називають її «Арам»). Так само Бог змусить нас піднести зброю в особистий молитовний час. Ніхто не дивиться. Лише ви і Бог. Саме тоді й вершаться справжні діла. Саме тоді ви направду підносите свою зброю, тому що все одно не має сенсу вдавати це. І не має значення, що з вас хтозна-який воїн.
Йоаш був старим царем, і він програвав на полі бою. Єлисей був старим чоловіком, і він був пророком, та аж ніяк не воїном. Але вони обидва могли послухати слово Боже, якщо хотіли.
Цар підніс свого лука й стріли і стрелив один раз з вікна, як сказав Єлисей. Поки що все гаразд. Диявол волів би, щоб він просто здвигнув плечима на ці дурощі та сидів у кімнаті, безпомічний та розчарований. Але Йоаш зробив те, що сказав йому Єлисей, – він розплющив очі, визирнув з вікна і пустив стрілу.
І те саме відбувається з нами, хіба що наші «стріли» – це слова. Наші стріли – це сповідь, поклоніння і молитви. Ми мусимо зробити так, щоб вони вилітали з нас. Ми мусимо посилати слова в тому напрямі, в якому хотіли би. Іншими словами, потрібно здобувати перемогу тоді, коли бачимо лише поразку. Потрібно говорити про зцілення, коли ми почуваємося недужими. Потрібно говорити про благословення й достаток, коли усього бракує. Потрібно говорити про життя, коли ми почуваємося при смерті. Потрібно говорити про поступ, коли хочеться відступити. Саме так належить стріляти своїми стрілами-словами.
Інколи вам лише досить сказати: «Я вирвуся з полону!» Ніхто не зробить цього замість вас – ні проповідник, ні чоловік чи дружина. Єлисей не стріляв з лука замість царя. Він сказав йому, що треба робити, і цар мусив зробити це сам.
Після того як цар пустив стрілу, Єлисей наказав йому взяти решту стріл і бити ними по землі. Це мало не більше сенсу, ніж стріляти з відчиненого вікна, але цар Йоаш послухався. Він тричі щосили ударив стрілами по землі. Отак! Хай начуваються сирійці!
Але Єлисей розлютувався. Хоч і старий, він міг розсердитися не на жарт. Він сказав: «Чому ти зупинився?» Бо коли би він вдарив по землі ще кілька разів, то напевно би здобув повну перемогу над ворогами. Але він не відважився на це. Тепер він переможе в кількох боях, однак не виграє війни.
Та перш ніж поспіхом осудити царя, подумаймо про те, як чинимо ми самі. Чи подеколи ми не поводимося подібно? Ми не зважуємося взяти від Бога найкраще. Гадаємо, що трьох разів цілком вистачає. Нам видається, що не відбувається нічого, і опускаємо руки. Можливо, Бог сказав вам: «Проповідуйте, проповідуйте, проповідуйте, щонеділі та щотижня», – але ваша парохія лишається мала, і видається, що нікому немає користи з ваших проповідей. Краще не стає, а тому ви байдужієте.
Не байдужійте. Ви мусите робити далі те, що сказав вам Бог. І робити це належить ревно! Часом, опинившись на межі прориву, рухатися уперед ще важливіше. Надто багато людей опускають руки саме тоді, у пору найбільшої зневіри.
Замість того щоб повертатися назад, ви мусите сказати собі: «Тепер я надто близько до мети, щоб відступати». Ви мусите розуміти, що диявол знає ваш номер. Вам треба усвідомити, як він діє проти вас. Це виглядає так, наче диявол скликав нараду і промовив до всіх головних демонів: «Яка ваша найкраща зброя проти цієї людини?» Деякі демони запропонували хіть, пожадливість та інші звичайні речі. А тоді один з них сказав: «Наша найкраща зброя проти цього вірного – зневіра». І саме її він застосовує, щоб змусити вас відступити, а надто тоді, коли ви от-от маєте перетнути фінішну лінію.
Наступного разу, коли ви відчуєте зневіру, то вже не відступаєте. Це означає лиш одне: диявол так відчайдушно прагне зупинити вас, що використав проти вас свою найсильнішу зброю. Ви мусите підвестися і похвалити Бога за зневіру. Скажіть: «Дякую Тобі, Ісусе! Дякую Тобі, Боже! Мабуть, я направду дошкуляю дияволові, і таки досить близько до своєї мети – тому що такий зневірений!»
Диявол не знає, що робити з Божою дитиною, яка говорить таким чином. Ви ж просто взяли ту річ, якою він хотів вас приголомшити, і обернули проти нього. Добули підбадьорення зі своєї зневіри!