Одна з найбільш відомих притч Євангелія говорить про слово Боже через образ зерна, кинутого сіячем[1]. Вона застерігає нас від того, що може зробити неплідною дію слова Божого в нашому житті: браку наполегливости, а також спокус тривог, багатства та задоволень у житті. Але перше, чого вона хоче навчити, це – плідності слова Божого. Коли слово Боже «почуте благородним і великодушним серцем, яке запам’ятовує його, і приносить плоди завдяки своїй постійности», воно примножується сторицею.
Це наголошення на ефективності та плідності слова Божого було вже висловлено в пророка Ісаї: «Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (Іс. 55:10-11).
В історії Церкви є багато свідчень чоловіків та жінок, яких торкнулося слово Бога і попровадило їх. Життя цих людей знайшло смисл та плідність у втіленні слова, яке вони досвідчили. Згадаймо святого Антонія Пустельника, батька усіх ченців[2], цього єгипетського селянина, який, входячи до церкви у своєму селі, перейнявся словом, яке читав священик: «Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Мт. 19:21). Великий успіх нового способу життя, яке він започаткує в Церкві – чернецтва, – і вся плідність його життя є результатом слухання та впровадження в нього цього слова. Згадаймо також Матір Терезу, яку Ісусові слова «Я спраглий!» привели до посвячення усього її життя славному служінню вбогим.
Можна сказати, що людське серце створене для того, щоб дозволити Божому слову засіяти себе, що покликанням кожного чоловіка чи жінки є, певною мірою, воплотити слово. Боже слово потребує воплотитися, инакше воно залишається абстрактним та далеким. І навпаки, будь-яка плоть, будь-яке конкретне людське життя потребує дозволити слову запліднити себе, инакше воно є лише життям, замкнутим у собі, життям без вічного смислу. Немає нічого прекраснішого у світі за людське серце, яке відкривається до слова, прагне жити до кінця і глибинно перетворюється й оновлюється словом, осідком якого воно стає. Це тайна Діви Марії та незбагненної плідности її життя: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38).
Як свідчать приклади багатьох персонажів Біблії, а також історія Церкви, Боже слово і поклики, передані цим словом, мають силу пробудити в серці людини скарби великодушности й любови, що безконечно більші, ніж ті, на які особа видається спроможною. Боже слово, яке торкається людського серця, пробуджує в ньому нові джерела життя та дару себе, що здатні здивувати навіть того, хто користає з них. Це чудово проілюстровано в багатьох уривках Євангелія. Я маю на увазі, зокрема, поклик Леві, майбутнього апостола Матвія. Цей чоловік був митником, одним зі співпрацівників римського окупанта, для якого ті збирали податок, витрачаючи, безперечно, значну частину зібраних грошей на свою користь. Зайвим буде уточнювати, що їх недолюблював народ, а особливо юдейські священнослужителі. Ісус проходив біля Леві в той час, як він сидів за столом, здійснюючи своє непевне заняття. І покликав його: «Іди за Мною!» Євангеліє продовжує розповідь: «Той устав, і пішов услід за Ним». Друзі Леві (инші митники, грішники та розпусні жінки, що були присутні на великому бенкеті, організованому через деякий час новим апостолом; там, на велике обурення фарисеїв, був присутній і Ісус), напевно, були радше здивовані його раптовою зміною життя: чоловік, єдиним інтересом якого було власне збагачення, до того ж способом, який викликав презирство усіх, раптом стає учнем мандрівного равина, який проповідує Царство Боже! Таке не побачиш щодня! Звичайно ж, найбільш здивованим, на мій погляд, у цій історії був сам Леві. Прийнявши слово поклику, звернене до нього, він відчув, як у ньому зростає щось цілком нове: відвага полишити своє минуле, радість повністю віддатися новій пригоді, воля більше не бути господарем власного життя, а передати його в руки Иншого.
Усе це свідчить про дієвість слова, коли його приймаємо у своєму серці. Леві міг би знайти багато причин, щоб «вислизнути» і сказати Ісусові: «Йди радше поклич когось иншого, доброго і чесного, я не гідний того, щоб Ти цікавився мною, зважаючи на мою професію!» Але Леві мав божевілля (мудрість!) прийняти незвіданий поклик і досвідчив, що слово, яке кликало його, було водночас здатне пробудити в ньому скарби великодушности, свободи, безкорисливости, на які він, безперечно, вважав себе нездатним! Це ілюстрація фрази Ісуса: «Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» (Ів. 7:38).
[1] Її знаходимо у кожному зі синоптичних Євангелій: Мт. 13:1-9, Мр. 4:1-9 та Лк. 8:4-15.
[2] Народився у 251 році, помер близько 356 року.