Тепер я хотів би зробити кілька зауважень, щоб доповнити попередні міркування.
Відповідь на запитання «Який поклик мені адресовано в цій ситуації?» не постає апріорі, вона не є лише психічною проекцією. Це не готова відповідь, які ми часто маємо. Вона є даром, благодаттю. Її отримують як плід відкритости серця і молитви. Часто її знаходять, саме звертаючись до Божого слова. Вона може бути позначена чимось неочікуваним, новизною, що є ознакою дії Святого Духа. Вона є миротворчою і визвольною.
Трапляється так, що в різних ситуаціях ми маємо наперед готові відповіді. Часто вони не мають нічого спільного зі справжнім покликом Бога. Вони постають із наших культурних схем, із наших звичних думок, зі стратегій, які ми розробили в житті, з автоматизму, який супроводжує нас. Иноді, на перший погляд, ці відповіді можуть видаватися духовними і дуже повчальними, але бути лише психологічним продуктом наших страхів, перфекціонізму, неправильних уявлень про Божу волю. Щоб триматися певної дистанції стосовно цього і відчувати справжні поклики Святого Духа, важливо навчитися пізнавати себе самого і відкритися иншим, які часто матимуть чіткіше бачення. Коли хтось має досвід у духовній практиці, то зазвичай дуже скоро розпізнає те, що йде від Бога, і те, що йде, за словами апостола Павла, від «плоті», инакше кажучи, від пораненої психіки.
Перед труднощами життя хтось, наприклад, може мати тенденцію систематично обвинувачувати самого себе. Инший завжди вважатиме обов’язковим зціпити зуби і чекати, доки все мине. Хтось зазвичай звинувачуває инших і перекидає вину на когось. Ще инший відчуває потяг до героїзму, який абсолютно не є тим, про що Бог просить його. Хтось відчуває великий страх визнати себе слабким, бо від нього завжди вимагали, щоб він був сильним. Дехто практикує неприйняття, инші – втечу. Можна було б навести чимало прикладів. У більшості випадків це призводить до негнучкости, тривоги, напруження.
І навпаки, відповіді, які йдуть від Святого Духа, мають певні характеристики: вони перебувають у гармонії з Божим словом, мають євангельський «присмак» лагідности, смиренности, миру, нотку простоти та реалізму. Вони також мають аспект новизни. Вони сприяють атмосфері довіри та заохочення. Навіть якщо їхнє прийняття вимагає иноді зусилля і сміливости, це не є обов’язком, накинутим ззовні, а це виявляється як внутрішній порив, який поважає свободу. Вони дозволяють нам вийти зі звичних сценаріїв і здійснити справжні зміни. Вони вводять у наше життя новизну, яку може дати лише Бог.
Гарним прикладом цього є благодать, яку отримала свята Тереза з Лізьє у віці чотирнадцяти років, у Різдвяну ніч 1886 року. Благодать, без якої, як вона сама погоджується, була б неспроможна відповісти на своє покликання в монастирі кармеліток. Иноді вона говорить про це, як про благодать навернення, а иноді – як про благодать зцілення, що є цілком логічним стосовно того, що було сказано вище. Факти відомі[1]: вже у віці чотирнадцяти років Тереза виявила справжнє духовне життя і велику любов до Ісуса. Проте вона мала також велику почуттєву незрілість. Дівчина була надто чутливою, плакала через дрібниці, мала надмірну потребу в увазі та схваленні своєї сім’ї. Після повернення з опівнічної меси відбувалося традиційне розпаковування подарунків, до якого Тереза готувалася з радістю. Коли, знявши шапку, вона піднімалася сходами, батько, пан Мартен, втомлений фізично і ще й тим, що був змушений ставитися до своєї останньої доньки, як до маленької дівчинки, не маючи настрою до свята, висловив свою втому: «На щастя, це останній рік!» Усі очікували, що Тереза, почувши ці слова, відреагує у звичний для неї спосіб і заллється слізьми, псуючи родинну радість. Але в цій банальній обставині майбутня свята відчула поклик Бога: вийти з дитинства, подолати свою емоційність, забути себе, зійти вниз, немов нічого не сталося, і бути такою ж радісною, ніби вона нічого не почула. Вона вирішила діяти так і, роблячи це, отримала глибоке зцілення: «Я віднайшла силу душі, яку втратила у віці чотирьох з половиною років». Тепер вона могла почати свій «гігантський пробіг» до святости, якщо говорити її словами.
Цей факт із життя святої Терези з Лізьє показує, наскільки прийняття покликів благодаті, навіть стосовно незначних речей, може бути плідним у житті.
[1] Sainte Thérèse de Lisieux, Œuvres complètes, (Повна збірка творів), Рукопис А, 45, с. 142.