«Святе Письмо не є ні замкнутим настільки, щоб знеохочувати, ні доступним настільки, щоб стати банальним. Що частіше ми звертаємося до нього, то менше ми втомлюємося від нього, що більше ми роздумуємо над ним, то більше ми любимо його»[1].
Я хотів би подати тут кілька порад для практики lectio divina. Ми вже бачили, наскільки важливим є дозволити Божому слову пролунати в наших серцях. Це, звичайно, робиться спершу на літургійному зібранні, коли Святе Письмо читається і коментується в Церкві. Але необхідно також, щоб кожен із нас умів вибрати час, щоб особисто слухати Боже слово, дозволити йому звернутися до нас, скерувати нас і сформувати нас.
Ось із цією метою декілька вказівок та порад, їх потрібно застосовувати з великою свободою і гнучкістю, кожен повинен, певною мірою, відкрити власний спосіб впровадження читання Святого Письма в своє життя.
Щодня, наскільки це можливо, добре було б присвятити певний час молитовному читанню слова Божого, опираючись на багату чернечу традицію lectio divina.
Уточнимо спершу, чим воно не є: воно не є постійним читанням Біблії з метою «пробігти» її повністю, наскільки це можливо, читаючи по кілька розділів на день, як це иноді практикують.
Воно не є також часом біблійного дослідження із застосуванням ресурсів екзегетичних наук. Для осіб, які мають таку можливість, очевидно, дуже корисно вивчати Біблію, застосовуючи різноманітні засоби, які сьогодні доступні для нас: курси вивчення біблійних мов, використання різних інструментів (словники, паралельні місця, коментарі) і методів підходу до тексту та його трактування (історія, археологія, семіотика…). Ці дослідження дуже корисні, вони можуть бути опорою для lectio divina. Якщо хтось може практикувати її безпосередньо на давньоєврейському чи грецькому тексті, то це, безперечно, прекрасний шанс! Крім того, lectio divina буде більш корисною, якщо ми матимемо ширше знання Святого Письма, бо тексти прояснюються і тлумачаться один через одного.
Але lectio divina, не заперечуючи, звичайно ж, попереднім підходам, є иншим: вдумливим читанням Святого Письма в простоті, молитві, вірі, яке має на меті відкрити нас до того, що Господь хоче нам сказати сьогодні через Своє слово, щоб просвітлити і перетворити нас. У цій сфері вирішальною є не наукова компетентність, а налаштованість серця: спрага Бога, віра в те, що Він хоче говорити з нами, і велике бажання навернення. Я вважаю, що саме в цьому полягає велика таємниця lectio divina, і це дуже просто: що сильнішим буде бажання навернення, то більш плідним буде читання Святого Письма. Багато простих і неосвічених людей отримало велике просвітлення та сильні заохочення через Святе Письмо, бо вони мали довіру, що зустрінуть живе Боже слово. Приклади в історії Церкви є незліченними. Ми вже говорили в цьому контексті про святу Терезу з Лізьє, яка, однак, ніколи не мала у своєму розпорядженні повного тексту Біблії.
Зі сказаного вище випливає, що багато порад, які можна дати для молитовного життя, підходять також для lectio divina: важливість наполегливости, згода иноді пройти через більш неплідні періоди, засаднича роль віри та надії тощо. Насправді, lectio divina є найдавнішою, найбільш універсальною практикою в різних церковних традиціях і, безперечно, тією, яку найбільше радять з усіх «методів внутрішньої молитви»[2]. Якщо її практикувати в спосіб, який ми зараз опишемо, то вона буде найкращими вхідними ворітьми до молитовного життя. Отже, ось на цій основі низка порад.
Час та моменти
Потрібно щодня, наскільки це можливо, знаходити час на роздумування над Божим словом. Які б невідкладні справи ми не мали, ми щодня знаходимо час, щоб дати поживу своєму тілу, то чому б не потурбуватися так само про свою душу?
Найкращим моментом, якщо це можливо, є ранок. Наш розум є більш свіжим і краще налаштованим, зазвичай менше перевантаженим клопотами, аніж наприкінці дня. Хіба в Псалмі 90 не сказано: «Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні!» (Пс. 90:14)? У Книзі Ісаї також сказано: «Він щоранку пробуджує, збуджує вухо Мені, щоб слухати, мов учні» (Іс. 50:4).
Инша перевага: заняття lectio divina зранку свідчать про те, що найнагальнішою справою в нашому житті є прислухатися до Бога. Ця практика також уже з самого ранку вводить нас у внутрішню позицію слухання, що дозволяє нам легше зберегти позицію відкритости впродовж дня і, отже, відчувати поклики, які Бог може адресувати нам.
Але не слід абсолютизувати цю пораду. Зрозуміло, що багато людей не має можливости знайти час зранку і може зробити це лише в инші години дня. Це не завадить Богові промовляти до них, якщо вони спраглі Його.
Щодо тривалости, то я вважаю, що чверть години є мінімумом, якщо в нас немає можливости знайти більше часу. Якщо ми можемо присвятити цьому півгодини чи сорок п’ять хвилин, то це краще.
Над яким текстом роздумувати
Є різні можливості. Можна роздумувати над певним текстом постійно (Євангеліє, послання апостола Павла чи инший текст із Біблії) день за днем. Я знаю одного одруженого мирянина, батька сім’ї, який щоранку знаходить час на молитву на основі Божого слова. Він два чи три роки роздумував над Євангелієм від Івана.
Однак порада, яку я даю початківцям у цій сфері, полягає в тому, щоб займатися lectio, використовуючи тексти із Писання, які читаються під час Божественної літургії того дня. Перевагою тут є те, що це вводить нас у гармонію із літургійним життям вселенської Церкви, а також готує нас до Євхаристії, якщо ми беремо в ній участь. Також варто мати три добре підібрані тексти (перше читання, псалом, Євангеліє), що зменшує ризик натрапити на надто сухий чи складний для трактування текст. Дуже рідко трапляється так, щоб серед трьох текстів не було бодай одного, який би промовляв до нас. Практикувати lectio, цікавлячись одночасно кількома текстами, є часто також нагодою побачити глибинну єдність Святого Письма. Коли читаєш Біблію, то є великою радістю досвідчити, наскільки тексти, які дуже різняться один від одного своїм стилем, епохою укладання, змістом можуть, коли їх зіставити, розвивати нову гармонію і пояснювати один одного. Коли мудреці равинської традиції трактують тексти Святого Письма, вони люблять показувати багатство їхнього значення, «сплітаючи намисто», де «перлами» є рядки, взяті з різних частин Святого Письма: «Тори», «Пророків» та «Писань» (инших книг, псалмів та повчальних книг). Це те, що Ісус сам зробить для учнів після Воскресения, як це показано у Євангелії від Луки (див. Лк. 24:27 та 24:44). Традицію зіставляти різні тексти, щоб вони пояснювали один одного, звичайно, продовжили усі Отці Церкви та духовні коментатори аж до сьогодні.
[1] Святий Григорій Великий, Moralia in Job, XX, 1,1. Цитата у слові папи Івана Павла II на авдієнції 20 жовтня 1997 року, на наступний день після проголошення святої Терези з Лізьє Учителем Церкви.
[2] Я розумію тут вираз «внутрішня молитва» у тому значенні, якого воно набуло у західній традиції, починаючи з XVI століття: мовчазна особиста молитва, що практикується регулярно впродовж визначеного часу, метою якої є ввести нас у сопричастя з Богом і поєднати нас із Ним. Див. мою книжку Час для Бога. Путівник молитовного життя (Du temps pour Dieu. Guide pour la vie d’oraison). Український переклад книжки Час для Бога. Путівник молитовного життя побачив світ у видавництві «Свічадо» у 2008 р. – прим. ред.