Бог заповідає нам, щоб ми також хвалили Його, навіть якщо наші уста тремтять і ми німіємо від жаху, побачивши зовнішні обставини Його задуму щодо нас.
Через пророка Ісаю Бог сказав Своєму народові, що Він має намір підняти царя Персії Кира, який завоює і підкорить багато народів. Цар Кир не знав Господа, але Бог мав намір використати його, щоб повернути з Вавилону додому ізраїльський народ і відбудувати храм та Єрусалим. Чому Бог вибрав Кира, поганського царя, для сповнення Своїх цілей? Тим, хто запитав про це, Бог відповів: “Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все!… Горе тому, хто з Творцем своїм свариться, черепок із земних черепків! Чи глина повість ганчареві своєму: Що робиш? а діло його: Ти без рук!… Так говорить Господь, Святий Ізраїлів, і Той, Хто його вформував: Питайте Мене про майбутнє, а долю синів Моїх й чин Моїх рук позоставте Мені! Я землю вчинив і створив людину на ній, небеса Я руками Своїми простяг і про їхні зорі звелів. Я збудив його в правді, і зрівняю йому всі дороги…” (Іс. 45:7,9,11-13).
Коли ми відмовляємося бачити Божу руку в усьому тому, що відбувається навколо нас, ми нагадуємо глечик, який сперечається з гончарем. Ми кажемо: “А якби я був Богом, то, звісно, не робив би так. Я не послав би землетрус на Перу, не дозволив би тій маленькій дівчинці померти від лейкемії або цьому проповіднику проголошувати з кафедри неправду, збиваючи легковірних людей з дороги істини… І я в жодному разі не дозволив би цим торговцям наркотиками губити життя дітей!”
Бог знає, що ми думаємо про такі речі і яким обмеженим є наше розуміння. Він говорив через пророка Ісаю: “Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки. Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!” (Іс. 55:8-11).
Наш скепсис і розчарування щодо Божого задуму закорінені в недовірі Богові. Ми не переконані в тому, що Бог передусім дбає про наші інтереси.
Ми запитуємо, чому Бог дозволяє невинній дитині померти, коли на неї наїхав п’яний водій? Щоб цей водій зміг усвідомити, що потребує Бога? Чи Бог більше піклується про душу п’яного водія, аніж про дитину та її нещасних батьків?
Усі ми без кінця ставимо подібні запитання, знову і знову повторюючи їх у душі, і поки нас терзають сумніви, поти ми не знайдемо спокою і ситуація залишиться незмінною.
Єдине вирішення цієї дилеми – прийняти Боже Слово на віру. Повірити Йому, незважаючи на те, що ми думаємо, відчуваємо чи бачимо. Він сказав нам, що любить нас, і що смерть невинної дитини таки узгоджується з Божим задумом для кожного життя, якого вона торкається.
Божу любов можна прийняти тільки вірою – так, як ми приймаємо будь-яку іншу обітницю. Ми повинні повірити в Його любов, незалежно від того, чи ми її відчуваємо.
Добра Новина полягає в тому, що Бог любить нас любов’ю, яка настільки добра, довготерпелива і зацікавлена в нашому щасті й добробуті, що зрівнятися з нею не може жодна людська любов. Бог любить нас і має досконалий задум для нашого життя. Він послав Свого Сина, щоб Він помер заради нас, дав нам нове життя, повне цілковитої радости і миру в сповненому страждань світі.
Ми не маємо змоги осягнути своїм обмеженим людським розумом велич Божого задуму для нас і для цього світу. Як і Авакума, нас вражає те, що Бог має намір використовувати землетруси і війни, страждання і смерть, щоб здійснити Свій задум.
Але задум Бога – досконалий. Це єдиний задум, який поки що діяв на цій землі, де панує людська непокора і зло. Погляньте на кривавий безлад, який ми чинимо, намагаючись впорядкувати своє життя, упродовж усієї історії.
Божий задум здійснимо не ми, сказав Він Ісаї, тому що Його думки набагато вищі від наших думок і Його погляд сягає набагато далі. Бог бажає нам тільки добра.
“Бо з радістю вийдете ви, і з миром проваджені будете. Гори й холми будуть тішитися перед вами співанням, і всі польові дерева будуть плескати в долоні. На місце тернини зросте кипарис, а замість кропиви появиться мирт. І стане усе Господеві на славу, на вічну ознаку, яка не понищиться!” (Іс. 55:12-13).
Бог хоче обдарувати нас благословеннями. Він хоче всіляко дбати про нас, аж до найменшої дрібниці в нашому житті. Проте ми аналізуємо всі обставини, всі зовнішні деталі Його плану і розмірковуємо, що вони означають і наскільки вони доречні, хоча Його заповідь говорить, щоб ми покладалися на Нього і довіряли Йому.
Допоки ми будемо наполягати на тому, що ми повинні зрозуміти і схвалити Його план перш ніж наважимося довірити себе Йому, ми перетворюватимемо наше розуміння – чи його брак – на стіну між нами і Богом.
Тут, як і під час нашого першого наближення до Бога, прийняття Його волі і задуму повинне випереджати розуміння. Ми мусимо свідомо відкласти наше бажання знати й збагнути те, що робить Бог, і зосередити силу своєї волі на рішенні довіряти Його Слову.
Його задум призначений для нашого добра. Чи можемо ми повірити Його слову?