Я роками страждав від нестерпного головного болю. Даремно перечитував Писання, покладаючись на Божу обітницю зцілення, однак не міг з’ясувати причину своїх мук, а вони й не збиралися зникати. Тим часом мені докучали сумніви. Знову і знову я дозволяв собі розмірковувати, чому я зазнаю таких страждань. Думки вирували в моїй голові. “Чому Бог ніяк не зарадить твоєму болю? Ти молишся, щоб оздоровилися інші, а твій біль досі з тобою”.
Коли я корчився від мук довгими безсонними ночами, думки не давали мені спокою. “Поглянь, який ти жалюгідний! Якщо Господь справедливий Бог, який знає про твої страждання, то Він, безумовно, не заперечуватиме, коли ти покінчиш з життям. Просто передбач усе так, щоб ніхто не запідозрив самогубства; це нікому не завдасть шкоди, і ти звільнишся від болю…”
Як і аргументи приятелів Йова, ці думки можуть здаватися дуже розумними, коли вас діймає біль. Однак вони, безсумнівно, є тільки брехнею, що її винайшов майстерний ошуканець, сам сатана, який підступає до нас з дозволу Бога.
Наш обвинувач і кат утікає, коли ми наближаємося до Бога і твердо дотримуємося Його Слова правди.
Мій головний біль не минув раптово, але я вирішив повірити, що Бог не дозволить, аби зі мною щось сталося, якщо це не буде мені на добро, і я почав хвалити й славити Бога за біль кожного разу, коли він приходив. Коли я робив це, щось чудове починало допомагати мені. Що більше я страждав від болю, то більше вдячности відчував, і завдяки цій подяці я переживав нову глибину радости, яку випромінював усім своїм єством.
Ричард Вурмбранд розповів про те, що відбувалося, коли фізичний біль і психічні страждання в комуністичних тюрмах ставали для нього нестерпними. Три роки одиночного ув’язнення і тортур загрожували позбавити його психічного здоров’я, однак, сягнувши крайньої межі терпіння, Ричард далі вірив Богові і хвалив Його за всюдисуще милосердя і любов. Він розповів, як тієї миті радість почала струменіти в його душі і наповнила всю камеру.
Бог обернув його страждання на добро. Служіння Ричарда Вурмбранда тепер має вплив у всьому світі, завдяки тому, що він вистраждав.
“Бог – непорочна дорога Його, – каже псалмопівець, – Слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього!” (Пс. 18:31).
Дорога може пролягати через жорстокі битви, люті бурі, через пожежу чи повінь; однак Біблія каже нам, що Бог завжди присутній поряд з нами і Його рука веде нас.
Як ми можемо сумніватися в цьому? Він сотворив солдата і його зброю, бурю, пожежу і води повені. Усі вони в Його владі.
Чому Бог підняв на озері бурю, коли Ісус був там у човні разом зі Своїми учнями? Для того, щоб Його сила і влада над бурею була продемонстрована (пор. Мр. 4:37-41).
Чому Бог зробив так, що чоловік народився сліпим?
Ісус ішов разом зі Своїми учнями, коли вони побачили чоловіка, що народився сліпим. “І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився? Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому.” (Ів. 9:2-3).
Після цього Ісус оздоровив чоловіка.
Учні дивилися на сліпого чоловіка з позиції людських уявлень і розуміння; Ісус бачив цю ситуацію як цілком підвладну і підконтрольну Богові.
Від нашої позиції залежить усе.
Я отримую сотні листів від людей, які прочитали “В’язницю хвали”. Сімдесят п’ять відсотків листів надходить від людей, які розповідають мені, як вони почали хвалити Бога за складну ситуацію й отримали дивовижні результати. Двадцять п’ять відсотків листів надходить від людей, які опинилися в таких самих ситуаціях; однак вони не здатні повірити, що в цих обставинах діє Бог, і не можуть хвалити Його за них. Вони почуваються переможеними, вони зневірені і позбавлені надії.
І проблема тут не в ситуації, а в нашій позиції і, відповідно, у результатах.
Багато хто пише про смерть близького друга чи родича.
“Том так жахливо страждав, – писала одна жінка. – Ми водили його на богослужіння та спільні молитовні зустрічі по всій країні. Інколи на якийсь час йому ставало краще, і в нас з’являлася нова надія. Згодом біль повертався. Після місяців агонії він помер. Як міг Бог бути таким непослідовним? Я не можу повірити, що Том помер таким молодим згідно з Його волею. Він був християнином і хотів служити Богові. Якщо Бог зробив це тільки для того, щоб нам усім дати урок, то чому мав страждати Том? Я не можу повірити, що маю хвалити Бога за те, що сталося”.
Ось інший лист:
“Чарльз прийняв Христа менш ніж рік тому. Він був радісним свідком Господа. Через шість місяців він захворів на рак. Його двічі прооперували, але пухлина в легенях з’явилася знову. Він покликав старших своєї церкви; вони помазали його і молилися за його оздоровлення. Під час наступного медичного огляду виявилося, що пухлина зникла. Чарльз радів і хвалив Господа. Але через кілька місяців у нього почався нестерпний головний біль. Він пішов у лікарню на медичний огляд, а через два дні помер. Рак мозку.
Пастор, друг цієї сім’ї, діставався літаком, щоб виголосити проповідь на похороні. У літаку він сидів поряд з юнаком. Вони почали розмову; пастор розповів історію Чарльза, і молодий хлопець віддав своє життя Ісусові Христу перш ніж літак приземлився. У Новому Орлеані пастор пересів на інший літак. На наступному етапі своєї подорожі він сидів поряд з молодою жінкою. Вона також запитала, куди їде він, і той розповів їй історію Чарльза. Перш ніж приземлився літак, вона прийняла Христа як свого Спасителя. Похорон став нагодою хвалити Господа за все, що Він зробив у житті Чарльза. Після похорону двоє людей прийняли Христа на тротуарі поряд з каплицею. Тіло Чарльза повезли літаком до його рідного міста для поховання. Під час церемонії я не міг відірвати очей від обличчя молодої вдови. Вона світилася внутрішнім миром і радістю. Упродовж останнього року вона і Чарльз пізнали радість, яка з’являється, коли хвалити Бога за все. Вона сказала мені: «”Поглинута смерть перемогою” (1Кор. 15:54). Я не маю причин ридати. Хвала Богові!»
Два листи розповідали про подібні обставини, але один з них – історія поразки, а інший – перемоги. В одному трактують усе з погляду людини, а в іншому – з погляду Христа.
Біблія каже нам, що ми можемо мати погляд Христа.
“Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!” (Фил. 2:5). “Та відновлятися духом вашого розуму…” (Еф. 4:23).
Павло не казав неможливого. Ключові слова в цих уривках “нехай будуть” і “відновитись”. Читаючи, вивчаючи й осмислюючи Боже Слово, ми очищуємо й оновлюємо свій розум. Коли ми проводимо час у Його присутності, наш розум змінюється і в нас з’являється така сама постава, такі самі думки, які мав Христос, – бути смиренним слугою Господа.
Давид хотів скоритися волі Бога для свого життя і бажав змінити своє бунтівливе серце. Він волав до Бога: “Дорогу неправди від мене відсунь, і дай мені з ласки Своєї Закона! Я вибрав путь правди, закони Твої біля себе поставив.… Буду бігти шляхом Твоїх заповідей, бо пошириш Ти серце моє” (Пс. 119:29-30,32).
Давид знав, що його завдання – вибрати правильний шлях. Давид робив усе, щоб бути послушним Богові, і вірив, що Бог зробить те, чого не може він.
Бог зробить те саме і для нас, якщо ми вирішимо покладатися на Нього, твердо перебуваючи у вірі, вірячи, що це вже сталося. Які б обставини не з’являлися в нашому житті, ми повинні хвалити і славити Бога за них, тому що це той спосіб, в який Він здійснює Свій досконалий задум для нас. Він використовує обставини, щоб усунути все зайве, очистити нас і зробити наше серце покірним.
Хвала вивільняє силу Бога в нашому житті, тому що хвала – це віра в дії. Коли ми цілковито покладаємося на Бога, Він отримує свободу дій і завжди здобуває перемогу. Це може бути перемога, яка змінює обставини, або перемога в цих обставинах. Він може відвернути смерть або змусити її втратити своє жало.
Хвала – це прийняття того, що Бог здійснив у нашому житті. Ми втілюємо цю поставу хвали завдяки акту волі, рішенню хвалити Бога незалежно від того, що ми відчуваємо.
“Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу, я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу…” (Пс. 56:4-5).
“Моє серце зміцнилося, Боже, зміцнилося серце моє, я буду співати та славити Тебе!” (Пс. 57:8).