На реколекціях поблизу Форт-Беннінга кілька юнаків дали обітницю дякувати Богові за все. Наступного дня один із солдатів отримав повідомлення, що його улюблений дядько загинув, потрапивши на фермі під колеса трактора. У солдата відразу промайнула думка: “Тепер бачиш, що сталося! Ти дав безглузду обітницю хвалити Бога. Твій дядько навіть не був християнином!”
Солдат зрозумів, яким було джерело цієї думки, і опирався спокусі поскаржитися Богові на смерть дядька. Натомість він молився: “Боже, Ти знаєш, як сильно я любив свого дядька, але Ти любиш його більше, і тому в Тебе, мабуть, була достатня причина дозволити йому померти. Я просто дякую Тобі і хвалю Тебе за те, що Ти вчинив якнайкраще”.
Солдат відчув мир щодо смерти дядька, але не зміг позбутися хвилювань про брата, який недавно прийняв Христа як свого Спасителя. Що він говорив про смерть свого дядька? Солдат хотів поїхати на похорон, щоб підбадьорити його, але він не міг отримати звільнення.
“Добре, Боже, – молився він. – Ти знаєш все про мого брата, тому я просто подякую Тобі, що не можу поїхати”. Він подумав, що зателефонує додому і попросить своїх батьків передати звістку братові, і пішов до телефонної будки.
Отримавши відповідь на іншому кінці лінії, він одразу впізнав голос брата. “Як справи?” – бовкнув він від несподіванки.
“Я хвалю Господа, – була відповідь. – Ми всі так раді, що тато прийняв Христа за кілька днів до аварії. У нього був час розповісти всім, що Бог зробив для нього, і ми знаємо, що це була Божа воля, що він пішов на небо тепер”.
Солдат повернувся на реколекції, щоб поділитися з іншими тим, що сталося. Дружина капелана, яка була там, пообіцяла Богові, що вона буде вдячна за все, що станеться в її житті.
Повертаючись додому у своєму авто того вечора, у неї з’явилася перша нагода зробити це. Вона водила авто вісімнадцять років, але ніколи не отримувала квитанцій про штраф. Цього разу її попросили зупинитися на узбіччі дороги, і представник військової поліції вручив їй квитанцію – він наполягав, що вона виїхала на перехрестя, не зробивши потрібної зупинки.
Вона пояснила поліцейському, що він допустився помилки. Інший автомобіль, дуже схожий на її авто, не зупинився на перехресті і прошмигнув повз неї поки вона сумлінно пригальмовувала. Поліцейський не повірив цій історії, і вона відчула бажання розсердитися і почати скаржитися на несправедливість. Тоді вона пригадала свою обітницю бути вдячною у всьому.
“Боже, я вірю, що це Твоя воля, – молилася вона. – Я хвалитиму Тебе, за все, що сталося”. Раптом вона відчула, що її внутрішнє єство повне радости.
Наступного дня вона прийшла на реколекції і розповіла нам, що сталося.
“Хіба це не чудесно?! – сказала вона. – Нам не треба хвилюватися про те, що до нас ставляться несправедливо або що нас використовують. Навіть такі обставини стають джерелом радости і сили, коли ми бачимо в них Божу руку і дякуємо за них”.
Інші також приходять до Христа, коли ми хвалимо Бога. Якщо ми скаржимося і нарікаємо на велику кількість дрібних розчарувань у своєму житті, як це роблять наші нехристиянські друзі, інші роблять висновок, що наша віра допомагає нам не більше, аніж відсутність будь-якої віри допомагає їм. Якщо вони не можуть побачити в буденних подіях нашого життя те, що Христос перемінює його, то як ми можемо сподіватися, що вони повірять нам, коли ми розповідаємо про те, як вони потребують Ісуса?
Не те, що ми кажемо, а те, ким ми є і що ми робимо, притягує інших до життя Христа в нас. Ніде це не стає таким очевидним, як у нашому буденному житті. Як ми реагуємо на затримки і труднощі на роботі, у непередбачуваних обставинах, у щоденному спілкуванні? Чи ми реагуємо так, що ніхто не бачить чогось особливого в нас? Чи наша реакція змушує їх зупинитися і сказати: “Ця людина зовсім інша. Можливо, у неї є те, чого потребую я?”
Одна подружня пара прочитала “В’язницю хвали” і переконалася, що Бог хоче, щоб вони були вдячними за все. Якось о пів на третю ночі їх розбудив звук розбитого скла. Чоловік виглянув надвір і побачив, що всі вікна в його машині побила група дітлахів, які саме зникли за рогом.
Пара погодилася, що Бог дав їм нагоду хвалити Його, і вони стали навколішки біля свого ліжка, дякуючи за те, що сталося.
Наступного ранку чоловік доправив своє авто до майстерні і пояснив, що сталося.
“Я вдячний Богові, – сказав він. – Я впевнений, що в цьому є якась чудесна мета”.
Власник майстерні похитав головою.
“Якби щось подібне сталося зі мною, я би подбав про те, щоб ці малі поганці заплатили”, – сказав він.
Чоловік усміхнувся. “Це не потрібно, – пояснив він. – Бог має владу над цією ситуацією; я не маю потреби журитися через неї”.
Власник майстерні пильно приглядався до нього певний час, а тоді сказав: “Я був християнином багато років, але ніколи не чув про те, що Бога треба хвалити за вандалізм”.
Вони розмовляли далі, і чоловік розповів власникові майстерні про хрещення у Святому Дусі і силу Бога, яка вивільняється завдяки хвалі.
“Облиш, – сказав власник майстерні. – Я не один раз чув про хрещення у Святому Дусі, поки це мені не набридло. У мене є один клієнт, який тільки про це й говорить. Але розкажи мені більше про хвалу Богові. Це звучить цікаво”.
Чоловік пояснив, що, на його думку, ці дві речі неможливо розділити, позаяк те й інше пов’язане з повною довірою й відданістю Богові. Зрештою власник майстерні прийняв запрошення відвідати зібрання сповнених Духа бізнесменів, і на цьому зібранні він сам охрестився у Святому Дусі.
Згодом він зобов’язався хвалити Бога за все, і першим пунктом у списку був його власний бізнес, якому вже два роки загрожувало банкрутство.
Наступного дня один з його працівників повідомив погану новину: він потрапив в аварію і розбив їхню вантажівку. Це могло стати останньою краплею, яка зруйнує бізнес.
Власник майстерні поглянув на свого молодого працівника, який зблід і тремтів, чекаючи, очевидно, на спалах гніву у свого боса. Натомість власник майстерні усміхнувся, обняв хлопця за плечі і сказав: “Похвалімо Господа за цю аварію і повірмо, що Він оберне її на добро!”
Працівник подав звичайну вимогу про страхове відшкодування, і, на великий подив, ця виплата допомогла йому погасити термінові рахунки. Ця аварія стала переломним моментом у його бізнесі, прибутки почали значно зростати. Ще важливішим був переломний момент у житті власника майстерні, який почав відчувати дедалі більшу радість і мир у кожній царині свого життя. Своєю чергою, багато клієнтів постійно пізнавали Христа як свого Спасителя, тому що їх дивувала така очевидна радість.
Коли радість Христа з’являється в нашому житті, це притягує до Нього інших.