У часи дикого Заходу самотній ковбой їхав верхи долиною і раптом натрапив на індіянця, що нерухомо лежав на дорозі. Він припав вухом до землі і щось серйозно бурмотів собі.
– Гммм… – промовив він, – диліжанс! Троє людей у кареті. Двоє чоловіків, одна жінка. Четвірка коней. Три зозулястих, один вороний. Диліжанс прямує на захід. Гммм…
Здивований ковбой запитав: «Просто неймовірно, чоловіче! Ти все це дізнався, прислухаючись до землі?» Індіянець відповів: «Гммм… Ні! Диліжанс переїхав мене півгодини тому!»
Уперше прочитавши цю історію, я пригадав матерів, нехай усіх їх благословить Бог, які виховують одного або кількох неслухняних дошкільнят водночас. Якщо ви – одна з них, то чи не доводилося вам лежати, як той індіянець, розпластаною на підлозі, шепочучи до себе: «Гммм… Троє дітей. Брудні руки. Мокрі підгузки. Брудні ноги. Будинок догори дном. Зводять мене з розуму! Рятуйте!»?
Якщо ви недавно були в такому становищі, то не занепадайте духом. Ви такі не єдині. Мільйонам батьків, колишніх і теперішніх, добре відомий стрес, з яким ви стикаєтеся тепер. Дитина віком від вісімнадцяти до тридцяти двох місяців – це суцільна втіха, але буває, що вона зводить вас з розуму. Вона допитлива, непосидюща, вимоглива, мила, невинна і небезпечна водночас. Мене просто захоплює те, як вона мандрує упродовж дня, шукаючи нагоди щось розчавити, затопити, убити, розлити, скинути чи щось жахливе з’їсти – і вигадує способи довести до відчаю маму. Хтось сказав про це найкраще: «Господь сотворив Адама з пороху земного, але коли з’явився перший малюк, Він додав електрику!»
Підлітки цікаві також, і ми докладно поговоримо про них у подальших розділах. Однак малюки ясельного віку не подібні ні на кого. Біл Косбі сказав, що завоював би світ, якби міг якимось способом мобілізувати двісті агресивних дворічних малят. І це не здивує мене. У його армії, безперечно, не загубився би енергійний хлопець на ім’я Френкі, синочок одних наших друзів.
Малий Френкі – типовий малюк ясельного віку. Недавно він якось підсунув стільця до головного вікна і обережно заслонив його шторою. Поки він стояв там, оглядаючи світ, надійшла мама, яка саме шукала його. Вона підгледіла його маленькі білі ніжки, що випиналися з-під штори і тихенько підкралася позад нього. І тоді почула, як малюк поважно розмовляє з собою. Він сказав: «Я мушу вибратися звідси!»
Я міг би наповнити цілу книжку чудовими висловами з уст дошкільнят. Ці дітлахи викликають такий захват, як жодна інша малеча на цій землі. Але, повертаючись до теми нашої розмови, вони (і всі діти) наповнюють життя своїх батьків особливим стресом. Гумористка Ерма Бомбек написала в одній зі своїх книжок, що діти почали розчаровувати її з того моменту, коли народилися. Вона пригадала, як з’явилися троє дітей, але не може пригадати, чому. Вона подумала, що вони, мабуть, є частиною проекту «4-Н», який вийшов з-під контролю.
Для деяких батьків важкий обов’язок, пов’язаний з вихованням дітей, не такий веселий. Як вже згадувалося в попередньому розділі, тепер дедалі більше чоловіків і дружин не здатні добре впоратися з батьківством. Вони тримаються за кінець мотузки, яка от-от обірветься. Листи, які приходять від них, сповнені самозвинувачень, вини і гніву. Багато хто, безперечно, пережив фізичне виснаження, що веде до замішання і депресії.
І чільне місце в переліку подразників, які тривожать та виводять їх з рівноваги, посідає схильність деяких дітей кидати виклик, чинити опір і виявляти відкриту непокору владі, випробовуючи її. Ці бунтівливі дітлахи можуть створити більше стресу за один день, ніж їхні матері здатні витримати за тиждень. Роками спостерігаючи за їхньою поведінкою, я намагався зрозуміти її механізм. Я знаходив дорослих, які раніше були бунтівливими підлітками, і розпитував їх, що вони думали впродовж своєї пори гніву. І навіть вони цілковито не розуміли себе. Я твердо вирішив продовжити своє дослідження.
Заради тих читачів, які ніколи не стикалися з упертою дитиною, дозвольте мені описати її. Народившись, вона облудно нагадує своїх більш згідливих братів і сестер. Вона важить сім фунтів і цілковито покладається на тих, хто дбає про неї. Справді, вона не проживе навіть дня без їхньої турботи. Слабенькі ручки й ніжки метляються безцільно з чотирьох боків, видаючись милим Божим замислом. Який же це чудовий образ вразливости і невинности!
І чи не дивовижно, зважаючи на такий початок, що трапиться за двадцять коротких місяців? Синочок тоді важитиме двадцять п’ять фунтів і жадатиме діяльности. Чи повірите ви, що ця дитина, яка ще менш ніж два роки тому не могла втримати плящинки, тепер має зухвалість дивитися своєму гіганту-батькові просто у вічі й говорити йому, куди забиратися геть? Яка сміливість! Очевидно, що глибоко в його душі щось прагне до влади. Він працюватиме, щоб досягти її решту свого життя.
На початку 70-их я мав привілей жити поруч з таким невеличким вулканом. У той час він вже мав 36 місяців і встиг спантеличити і приголомшити свою матір. Змагання волі закінчилося. Він переміг. Про його зухвалі вислови в околиці ходили легенди, і не тільки до матері, але й до всіх, хто траплявся йому на шляху. Одного дня моя дружина Ширлі побачила, як він на триколісному велосипеді виїхав на вулицю, змусивши запанікувати матір. Ми жили на вигині дороги, і автомобілі повертали біля нас на високій швидкості. Мама вибігла з будинку і догнала свого сина, який крутив педалями, прямуючи далі вулицею. Вона схопила за руль, намагаючись повернути велосипед в інший бік, і він здійняв бунт.
– Забери свої брудні руки від мого велосипеда, – закричав малюк. Його очі перекосилися від люті. І Ширлі, не вірячи своїм очам, побачила, як ця жінка зробила те, що він сказав. Життя цієї дитини було в небезпеці, однак матір не мала відваги перечити їй. Хлопець їхав собі далі вулицею, а вона могла тільки стояти й дивитися.
Як могло статися, що маленький трирічний хлопчик зміг таким способом залякати свою тридцятирічну матір? Звісно, будь-якому спостерігачеві очевидно, що вона й гадки не має, як дати собі раду з ним. Він був упертіший за неї – і вони обоє знали це. Ця лагідна жінка народила дитину зі сталевою волею, яка допікала її до живого, і ви можете бути певні, що ці постійні вибрики спустошували матір фізично та емоційно.
Цілковитою протилежністю цього свавільного малюка є його слухняний ровесник. Згідлива дитина підходить до людей зовсім з іншого боку. Вона хоче втішити їх, тому що потребує їхнього схвалення. Слово невдоволення чи навіть похмуре обличчя батьків можуть стривожити її. Він улюбленець, а не боєць.
Кілька років тому я розмовляв з матір’ю одного такого миролюбного малюка. Маму хвилювали проблеми, які мала ця дитина в дитячому садку. З нього регулярно знущалися агресивніші діти, однак він не мав хисту захистити себе. Тому щодня, прийшовши по дитину, матір дізнавалася, що його били й ображали інші хлопці. Навіть дівчата долучалися до цієї розваги.
– Ти мусиш захищати себе! – раз у раз повторювала йому мама. – Інші діти далі битимуть тебе, поки ти їх не зупиниш!
Щодня вона спонукала свого маленького хлопчика виявляти більше твердости, однак це суперечило його природі. Зрештою, його розчарування зросло настільки, що він вирішив послухати материної поради. Коли вони йшли до садка наступного ранку, він сказав: «Мамо! Якщо сьогодні ці діти знову причепляться до мене,… я… я… я відлупцюю їх! Несильно».
Як можна відлупцювати суперника несильно? Я не знаю, але ця згідлива дитина вважала, що саме так і має бути. Вона не хотіла застосовувати і на крихту більше сили, ніж було потрібно для виживання. Чому? Тому, що мала миролюбну природу. Батьки не навчали її цього. Вона просто такою була.
Як відомо більшости матерів, згідлива і вольова дитина настільки різні, наче народилися на різних планетах. Одна ласкаво горнеться до вас, а друга копає в живіт. Одна з природи миле серденько, а друга руйнує все, наче кипляча лава. Одна виконує накази, а друга сама дає їх. Цілком очевидно, що вони танцюють під іншу дудку.
Я мушу відразу пояснити, що згідлива дитина не обов’язково слабодуха чи безхребетна. Цей факт дуже важливий для розуміння її природи і як вона відрізняється від свого вольового ровесника. Різниця між ними не полягає в упевненості, готовності ризикувати, яскравій особистости чи інших бажаних якостях. Радше, проблема, яку ми розглядаємо, пов’язана з силою волі – схильністю деяких дітей чинити опір владі і самостійно визначати свій шлях, на противагу тим, хто бажає слухати проводу інших. Я припускаю, що такий темперамент закладено в дитині ще до народження, і його не треба виховувати чи заохочувати. Вже досить скоро він виявиться сам.