Будь ласка, зрозумійте, я не критикую мотивів того, що можна було б назвати «супервихованням». Діти варті найбільших наших зусиль заради найкращого виховання, і я роками намагався спонукати батьків віддавати дітям усе належне. Попри це, навіть шляхетне і потрібне завдання можна довести до таких крайнощів, що воно завдасть шкоди і батькові, і дитині. Щодо дитини, то існує безпосередній зв’язок між супервихованням і надмірною опікою, егоцентричним поглядом на життя і в деяких випадках тривалою залежністю від батьків. Якщо йдеться про батьків, то одержиме виховання невідворотно веде до стану, відомого як батьківське виснаження.
Прокачіні і Кіфабер дуже проникливо пояснили, як саме виснаження може спіткати одержимих батьків, або, як на те пішло, будь-кого, хто не здатен подбати про себе, їхня концепція ґрунтується на п’яти ключових засновках, а саме: (1) людська енергія – цінний ресурс, який уможливлює все, що ми хочемо зробити; (2) енергія скінченна величина – кожен з нас має обмежену її кількість; (3) щоразу, коли витрати енергії перевищують її запаси, починається виснаження; (4) батьки, які сподіваються досягти цілей, які вони встановили для себе й дітей, не повинні безглуздо марнувати свої сили; і (5) марні втрати цих запасів слід виявити й усунути, і першочерговим завданням має стати відновлення резерву.
З цього пояснення стає зрозуміло, чому виснаження є професійною небезпекою для батьків, які не лишають собі нічого. Також очевидно, чому супервиховання є природною пасткою для тих з нас, хто поділяє християнську віру. У нас глибоко вкорінена філософія, що вкрай сприятлива для одержимого батьківства. Сім’я посідає найвищі щаблі в нашій системі цінностей, і наш спосіб життя зосереджений на самопожертві та відданости іншим. І хіба в такому разі не видається розумним присвятити всі свої зусилля цьому чудесному завданню? Це доручення дане нам Богом, чи не так?
Звісно, це так, але я хотів би зауважити, що апостол Павло закликає до помірности у всьому (Фил. 4:5). Пам’ятайте також, що Ісус не забував відпочивати і доглядати Своє тіло. Одного разу Він сів у човен і відплив від натовпу недужих і нужденних людей на березі. Він міг лишитися і оздоровити ще багато тисяч, але, очевидно, Він дійшов до межі Своїх сил. Батьки також мусять вчитися стежити за власним тілом, і берегти енергію на довгу відстань. Зрештою, це в інтересах їхніх дітей.
Не слід розуміти мене неправильно – надзвичайно віддані матері й батьки не єдині схильні до перенапруження. Буденний життєвий досвід у теперішньому стресовому середовищі цілком здатен виснажити всіх нас. Робота, церква, школа, друзі й громадські обов’язки одночасно висувають до нас свої вимоги. Після того, як жінки масово почали поповнювати робочу силу, мільйони матерів опинилися на межі нервового зриву, намагаючись поєднати повну зайнятість з повним виконанням обов’язків удома. У книжці «Мати все» (Having It All) Гелен Ґерлі Браун розповідала жінкам, що можна досягати численних різнобічних цілей. Вона помиляється, за винятком кількох рідкісних випадків. Чимось треба поступитися. Повторюю, якщо витрати енергії перевищують її запаси з будь-якої причини, то виснаження неминуче. І діти майже завжди програють у цьому змаганні за обмежені ресурси.
Але що означає пережити батьківське виснаження? Як стверджують Прокачіні і Кіфабер, воно має п’ять прогресивних стадій, і кожна наступна більш стресова від попередньої. Першу можна назвати стадією «Гіп-гіп-ура!», і вона була описана в попередніх абзацах. Фактично вона може початися після звістки про вагітність і тривати кілька років, І згодом, дуже поступово батьки можуть переходити від першої до другої стадії виснаження, яку характеризують повсякчасні сумніви. У цей момент вони вже знають, що насправді з ними щось не гаразд, але можуть не усвідомлювати того, наскільки швидко втрачають висоту. Їх часто дратують діти, і подеколи вони переходять на крик. Досить часто вони почуваються втомленими й виснаженими. Ціла низка психосоматичних симптомів може з’являтися й минати, у тому числі болі спини й шиї, розлад шлунка, виразки й коліти, високий тиск, головний біль, діярея і закрепи. Однак, особа може запитувати: «Чому я так себе почуваю?» Нещодавно я дістав класичного листа від батька на другій стадії батьківського виснаження. Ось що він написав (підкреслення мої).
«Я пишу цього листа, тому що Бог так щедро благословив нас, і я маю бути сповнений радости. Однак вже десять місяців я в депресії.
Я не знаю, до кого звертатися: священика, лікаря, психолога, дієтолога чи хіроманта.
Минулого вересня Бог благословив нас прегарним хлопчиком. Він просто чудовий. Милий, розумний, сильний. Ми просто не можемо не любити його. Але він дуже вимогливий. І найважчий момент настав для мене тоді, коли минулого вересня Марджі тричі на тиждень відвідувала заняття, щоб здобути ступінь бакалавра мистецтв, і мені довелося піклуватися про Денні. Він плакав і рюмсав цілий час поки ми були разом. Урешті-решт він засинав, поки я тримав його на руках, але тоді я боявся покласти його, боячись розбудити. Зазвичай увечері я оплачував рахунки, планував бюджет, читав, підшивав пошту, відповідав на листи, друкував списки і т. ин., але все це довелося відкладати, поки не приходила Марджі.
Це справді був дуже гнітючий час для мене. Я просто не міг впоратися з усім цим плачем. І ситуацію погіршувало те, що Марджі годувала його грудьми. Я дуже втомлювався і ледве уставав уранці, щоб іти на роботу. Я почав недужати через дрібниці.
Я не мав змоги впоратися з усім цим. Насправді я мав бути на роботі вже о восьмій, але місяцями приходив о дев’ятій чи пів на десяту. Мені здається, що я постійно борюся з грипом. Я дуже люблю наше маля, і не обміняв би його на жодну річ у світі. Але я не розумію, звідки в мене таке пригнічення. Звісно, Марджі виглядає втомленою, тому що не може покласти Денні спати до 11 чи 12 ночі, і він будить її двічі на ніч, коли зголодніє. Але вона не пригнічена. Прокидання серед ночі добряче дошкуляє мені, хоча я не мушу уставати, щоб годувати його.
І ще одна річ, яка повсякчас завдавала нам клопоту – це потреба лишати Денні в дитячій кімнаті при церкві. Він не бажає лишатися без нас надто довго, а тому вихователям врешті-решт доводиться розшукувати Марджі мало не щонеділі. Ми майже ніколи не буваємо разом. Це триває вже одинадцять місяців.
Існує також кілька інших речей, які, мабуть, сприяють моїй депресії. Це (1) обов’язки на роботі; нам бракує робочих рук і я намагаюся зробити надто багато; (2) у вихідні я переважно працюю на подвір’ї і намагаюся відремонтувати наш старенький будиночок; і (3) наші фінанси, які вкрай обмежені: 64 відсотки нашого прибутку ми сплачуємо за будинок, і нам майже не лишається нічого. Ми не хочемо, щоб Марджі ішла працювати, а тому свій бюджет розраховуємо до дрібниць. Тепер він зводиться лише до основного. Я так утомився від цього.
Ми маємо все, про що тільки могли мріяти в цьому віці (27 років). Наш власний затишний будиночок у добрій околиці, а свою роботу я вважаю служінням. Ми маємо гарного здорового хлопчика, одне одного і, що не менш важливо, життя в Христі.
Я не маю причин бути пригніченим і втомленим повсякчас. Я повертаюся з роботи таким виснаженим, що навіть не хочу бути разом з Денні. Він липне до Марджі, і вона навіть не зможе приготувати вечерю, якщо я не заберу його в неї з рук. Я просто не знаю, як вона витримує це.
Вона, мабуть, має більше терпіння, якщо йде мова про те, щоб не робити нічого.
Якщо ви маєте будь-які здогади щодо того, як мені слід поводитися, будь ласка, повідомте мені. Дякую і нехай Бог благословить вас. Джек»
Безумовно, на цього 27-річного батька чекає виснаження. Вражає те, що Джек виглядає спантеличеним. Коли поглянути на його неймовірний розклад, то не дивно, що бунтує і його розум, і тіло. Упоравшись з украй виснажливою роботою, він повертається додому, де на нього чекає вередливе маля, обов’язки дружини, яка вчиться у вечірній школі, і гори рахунків та канцелярської роботи. У вихідні він ремонтує свій старий будинок! Зрештою, Джек визнав, що вони з дружиною не мають часу, щоб побути разом, жодних розваг, соціяльного життя, регулярних фізичних вправ і можливости втекти від дитини. Зовсім не дивно!
На додаток до всіх інших клопотів, Джек навіть не має спокійного нічного сну. Він лягає в ліжко приблизно опівночі, але пробуджується щонайменше двічі до ранку. Саме в цьому, мабуть, криються причини його депресії. Деякі особи вкрай болісно реагують на втрату сну, і цей чоловік, мабуть, один з них. І я теж належу до цієї когорти. Наш син Раян не спав уночі в перші чотири місяці, і я думав, що помру. Чи пригадуєте ви, які вони, ці новонароджені? Ніщо у світі так не ріже вуха, як пронизливий крик немовляти в досвітню пору. (До речі, люди, які кажуть, що «вони спали, як дитина», мабуть ніколи не мали її).
Так, цій сім’ї, мабуть, важко негайно й кардинально змінити триб свого життя, однак, саме це допоможе уникнути більших проблем. Марджі поки що здатна дати собі раду, але вона врешті-решт зламається також. Передусім, я порадив би їм відкласти ремонт будинку, а натомість витрачати гроші на догляд за дитиною та відпочинок у горах і на пляжі. Вони відчайдушно потребують проводити хоча б один день на тиждень без свого маляти. Годування грудьми – це проблема, але вона має вирішення. Чи дитина кричатиме, якщо вони підуть? Так. Це завдасть їй шкоди? Набагато меншої, ніж мати поряд батьків, які надто зморені, щоби піклуватися про неї.