Перше видання книги, яку ви читатимете, написане понад двадцять років тому. Це видання мало наклад у мільйон примірників і описувало моє розуміння ролі чоловіка… Божого чоловіка… у хаотичному світі сьогодні.
«Відверта розмова з чоловіками та їхніми жінками» вперше видана, коли я мав сорок чотири роки, і справді деякі події з особистого життя тісно пов’язувалися зі змістом книги. Незадовго до цього помер батько (про це ви прочитаєте в третьому розділі), і це примусило мене подивитись в очі смерті. Неочікуваний серцевий напад декілька років тому підкреслив важливість цього. Діти ще жили з нами, і в домі завжди було весело. Тоді я досліджував середній вік, який досить негативно сприймається в суспільстві, і вирішив про це написати.
Так сталося, що я ніколи не стикався з так званою класичною кризою середнього віку (як описано в 16 розділі), але в цей період я також критично думав. Для порівняння: багато моїх друзів та приятелів пережили неприємності у свої сорок. Деякі з них вчиняли дивно, коли усвідомлювали, що молодість не повернути і життя швидко минає. Хоча я співчував, проте був украй здивованим, коли помічав відчайдушне намагання тих чоловіків схопитися за те, що вже давно минуло.
Двадцять років тому, і певною мірою сьогодні, чоловіки в період кризи середнього віку демонстрували невпевненість у собі і виставляли себе напоказ, немов живі рекламні щити, щоб їх бачив увесь світ. Замість костюмів та краваток вони одягали надто яскраві шовкові сорочки, залишаючи розстебнутими верхні ґудзики. Сиве волосся на грудях ретельно висушували феном. На волосатих грудях зазвичай висів медальйон на золотому ланцюжку, ймовірно, як перепустка до молодости. Чоловіки також витворяли чудеса зі своїм волоссям, щоб приховати його нестачу. (Ознака старіння, яка засмучує чоловіків, – волосся не з’являється на голові, але рясно росте в носі та вухах). У загрозливих випадках облисіння чоловіки викладали волосся з боків на чубі й тоді закріплювали суперлаком. Гостроносі мешти та костюм поєднувалися з годинником «Ролекс» (можливо, підробкою) та масивними ювелірними виробами на обох руках. Це занадто для класичного стилю. Чоловіки під час кризи середнього віку підкреслюють свій імідж за допомогою спортивних автомобілів. Їх машини повинні бути глянцевими, швидкими та новенькими. Найкращим варіянтом було би «Порше» чи «Феррарі», але чоловік, в якого не так багато грошей, поставить на свій «Фольксваген» великі колеса. Так, перевтілившись, літній чоловік та його невпевнене «я» почнуть завойовувати… невідомий світ.
Сексуальне завоювання було та залишається найбільшим доказом статевої потенції для старших чоловіків. Такі чоловіки шукають удачі з молодшими… бажано розкішними… жінками. Вони фліртують зі своїми секретарками та задивляються на кожну спідницю. Вони також не задоволені віком дружин, бо це нагадує про власний.
Якось мені розповіли про одного чоловіка, який прийшов ввечері додому та запитав свою дружину, що вона намазала на обличчя.
«Золотий крем», – відповіла вона.
«А для чого?» – запитав він наївно.
«Від зморщок», – пролунала відповідь.
Він подумав і сказав: «Спрацьовує. У тебе їх багато».
Стаття, надрукована в місцевій газеті, розповідає про іншого чоловіка, який залишив свою дружину та пішов до іншої жінки. Ось що там написано:
«Молодий чоловік натрапив на оголошення про продаж автомобіля «Мерседес» у газеті. Він зателефонував для уточнення деталей, бо був впевнений: надруковане про машину було помилковим, щось переплутали в процесі друку. Слухавку підняла жінка і сказала, що все правильно. Чоловік запитав, чи машина після аварії. «Ні, вона в ідеальному стані», – відповіла жінка. Але чому вона продавала її за таку сміховинно низьку ціну? “Ну, мій чоловік зателефонував із Лас-Вегаса. Він там зі своєю секретаркою. Він сказав, що покидає мене і що програв в азартні ігри всі гроші. Він попросив продати «Мерседес» і вислати йому половину суми. І це те, що я збираюся зробити”».
Плейбой лише тепер починає розуміти, чого коштуватимуть йому розваги та азартні ігри. Наслідки зради зазвичай відбиваються на житті і стосуються кожного члена сім’ї. Я вже зазначав раніше про вдячність за те, що не переживав того самого тиску, який зривав дах у деяких друзів. Нашому шлюбу з Ширлі понад сорок років, і я дуже щасливий з того. У мене немає шовкових сорочок, і я воджу чотиридверний седан. Однак у сорок я стикався з такими самими тривожними думками, які непокоять душі інших чоловіків середнього віку.
Майже не можливо перетнути жахливу прірву між тридцять та сорок без того, аби не іти темною долиною. Моя подорож не була винятком. Щонайменше сім років позначилися періодом, що найкраще описати як час «споглядальної переоцінки». У цей період навідували тривожні думки, характерні для чоловіка, який раптово усвідомлює: він не житиме вічно. Незалежно від того, чи чоловік християнин, атеїст, агностик чи сповідує нову філософію, він обов’язково ставитиме такі запитання: «Хто я насправді?», «Що я тут роблю?», «Хіба так я хочу прожити решту свого життя?», «Що важливе для мене?», «Хто мене сюди прислав?», «Що Він мені призначив?», «Чи хтось слідкує за моїми вчинками?», «Чи є життя після смерти?» та «Що таке смерть?». Ці та багато інших запитань навалюються на чоловіка в шаленій кількості в середньому віці.
Я глибоко вірую в Ісуса Христа і тому вже відповів для себе на запитання, які належать до моєї віри та моїх стосунків із Творцем. Однак я повинен перенести свої погляди від наївної абстракції до реальности. Я повинен зважати на обставини та цілі. Ви вже дійшли до цього періоду свого життя? Чи колись усвідомлювали: тоді, коли біжите так швидко, поринувши у свої щоденні турботи, ви не зауважуєте близько 90 процентів того, що відбувається навколо вас? Саме це не давало мені спокою. Поки я сплачував податки, ремонтував дах свого будинку, міняв шини в машині, виховував дітей, працював і виконував все решта, що очікували від мене, час минав і в пам’яті залишалися лише невиразні обриси. Є моменти в кожного з нас, коли варто зупинитися та сказати: «Хвилиночку, мені потрібно подумати. Світе, припини на мене тиснути, доки я зможу зібратися з думками».
Період переоцінки тривав для мене близько семи років. Я зрозумів, що повинен більше приділяти уваги основним принципам, яких мене вчили… і дотримуватись їх. Окрім того, я зробив два висновки, і зараз вони є найважливішими в системі моїх цінностей. Нічого нового чи унікального, однак моїм читачам це допоможе переглянути основні принципи стабільности сімейного та духовного життя.
Я вже говорив про перше усвідомлення, що змінило мій підхід до всього. Я віч-на-віч стикнувся з моментами життя, які захоплюють подих і минають. Час минав так швидко, немов пролітав крізь пальці. На цій планеті я також гість. Настає справжній шок, коли ти вперше потрапляєш у такий вир часу.
Пам’ятаю, як одного разу в церкві під час служби я, сорокавосьмирічний, розмірковував над майбутнім, коли виповниться п’ятдесят. Тоді я згадав про смерть батька, який помер у шістдесят шість. «О, – замислився я, – можливо, мені залишилося лише вісімнадцять років». Тоді я почав роздумувати над значенням цих цифр. (Напевно, проповідь не надихала). Я швидко зрозумів, що якби зараз залишилося прожити ще вісімнадцять років, то я вже змарнував 72 відсотки відведеного мені часу. Можна уявити відчуття чоловіка, який вважає себе ще молодим! Дев’ять років тому мені було за тридцять… все ще молодий… Але за два роки вже виповниться п’ятдесят… і залишиться лише 24 відсотки життя. Окрім того, не було жодної гарантії, що мені подарують на одну годинку більше.
Я знову задумався над значенням терміна «середній вік». Це спокусливий обман для більшости з нас; коли нам між тридцятьма та сорока – це ще середина життя, а сорок – це дві третини. У сорок вісім за плечима залишилося три чверті життя. Можливо, смішні цифри, але вони примушують замислитися чоловіка, який вважає себе ще дуже молодим.
Були й інші прикрощі. Наведу приклад із свого життя. Якось я їхав до спортивного залу пограти в баскетбол. Я не жив у місті та не знав хлопців, які зазвичай були завсідниками там. Для цих підлітків на майданчику я, напевно, виглядав вісімдесятирічним дідусем. Вони не могли зрозуміти, чому такий старий піжон, як я, думає, що може грати гру нарівні з молодими. Але що вони могли вдіяти? Вони мусили взяти мене в команду.
Ми розділилися чотири на чотири, і моїм суперником виявився сімнадцятирічний хлопець. Цей підліток мав талант від природи, знав про це. Він був дуже рухливий. Незважаючи на нерівність сил, я показав себе. Відкинув років двадцять і продемонстрував давно забуті прийоми. Адреналін переповнював, і я згадав старі трюки. Завдяки удачі та відвазі я забив три м’ячі в корзину на очах у цього молодого завзятого хлопця. Побачивши це, він відступив крок назад, взявся в боки та сказав: «Чоловіче! Ти, напевно, був неперевершеним у розквіті своїх сил!»
Його слова закарбувалися в пам’яті. «У розквіті своїх сил? Я навіть не пам’ятаю розквіту своїх сил!». Потім я схопив куртку та поїхав у готель. Протягом декількох наступних днів моя впевненість у собі похитнулася.