Багато письменників описують вплив такого емоційного стану на усвідомлення плинности життя. Чи не найулюбленішою є Ерма Бомбек. Я бачив шоу Філа Донагю з її участю, коли жінку запитали про переживання з приводу віку.
«Я анітрохи не страждаю», – стверджувала вона.
«Тоді скільки вам років?» – уточнив Філ.
«Я десь між естрогеном та смертю», – відповіла вона.
Ерма пізніше розповіла про свого сусіда, який носив електро-кардіостимулятор, і кожного разу, коли пчихав, відкривалися двері її гаража.
Однак деякі з висловлювань пані Бомбек не були кумедними. Фактично вони відображали вражаючі споглядання над життям. Одне з таких тверджень про процес старіння з’явилося в її книжці «Якщо життя є тарілкою з черешнями, то що я роблю в ямі?» У цій книзі був маленький розділ «Коли мати стає дочкою та коли дочка стає матір’ю?». В основу покладено її стосунки з матір’ю, позначені радикальною зміною ролями з часом. Мати завжди була такою сильною, незалежною та впевненою в собі. Ерма обожнювала її і намагалася бути подібною до тієї, хто подарував життя. Але останнім часом мати явно перетворювалася на дитину.
Вперше Ерма помітила зміни, коли якось вони їхали в машині. Ерма сиділа за кермом, а мати – поряд. Раптово з’явилася машина швидкої допомоги, і Ерма була змушена натиснути на гальма. Інстинктивно вона підтримувала матір, щоб та не вдарилася у вітрове скло. Коли небезпека минула, двоє жінок сиділи та дивились одна на одну. Кожна розуміла: щось в їхніх стосунках змінилося… Раніше мати вдавалася би до спроб захистити Ерму.
Вдруге це сталося на День подяки, коли Ерма пекла індичку, а мати сервірувала стіл. Безперечно, мати ставала дочкою, а дочка – матір’ю. З часом перевтілення було виразнішим. Коли двоє жінок ішли на закупи, Ерма казала: «О Боже, ти виглядаєш прекрасно в цій новій сукні» та «Не забудь вдягнути светр, щоб не змерзнути в універмазі». У неї в голові відлунювалися поради турботливої матері: «Застебни пальто, Ермо. Взуй калоші, вдягнися тепло, бережи себе».
Ерма розуміла потребу грати нову роль, але рішуче чинила опір. Вона не хотіла бачити, як сильна, шляхетна жінка ставала залежною… немов дитина… незахищеною. Однак невблаганний плин часу не можна зупинити. Вона мусила вставати вночі, щоб відвести маму в туалет та допомагати в задоволенні більшости її фізичних потреб. Наскільки змінилися їхні стосунки! Коли Ерма була в дитячому садочку, вона зробила руку з гіпсу яскраво-синього кольору, і та висіла в кухні роками. За сорок років мама відвідувала уроки рукоділля для стареньких, де зробила макраме. Воно висіло в її кімнаті.
Коли підкралася старість, Ерма зрозуміла: її лякав такий розвиток подій. Вона попросила: «Мамо! Припини говорити, що бачила батька минулої ночі. Ти знаєш: його вже немає десять років». Але мама нічого не могла з цим вдіяти, бо була не при своєму розумі. На цьому перевтілення закінчилося. Матір стала дочкою, а дочка – матір’ю.
Невдовзі після цього Ерма та її дочка одного дня їхали в машині. Несподівано спереду пригальмувала машина. Інстинктивно дочка намагалася відмежувати Ерму від удару у вітрове скло. Вони подивились одна на одну лише протягом миті, і Ерма вимовила: «О Господи! Як швидко!»
Насправді дуже швидко. Чи не найдивнішим для мене, сорокарічного, було спостерігати, як мати ставала мені дочкою та як вона сприймала мене за свого батька. Вона та мій батько були найкращими друзями, його смерть спустошила її життя. Вона так і ніколи не оговталася від цієї раптової смерти. Так немовби від неї відрізали другу половинку.
Пам’ятаю, як одного разу приїхав відвідати її в маленький будинок. Опісля я записав нашу розмову на згадку про цей період життя. Ось ця докладна розмова:
– Як ти сьогодні?
– Я тримаюся.
– Ти сумувала за батьком сьогодні?
(пауза) – Я сумую без нього щодня.
– Я знаю. Як ти думаєш, що він зараз робить?
– Я би теж хотіла це знати. Можливо, він на Марсі чи Юпітері вивчає їхню будову.
– Ти кохала його, мамо, чи не так?
– Саме так, Джиме.
– Мамо, я дуже хвилююся, що ти тут живеш сама. Тобі треба виходити та зустрічатися з людьми – робити щось.
– Ні, все добре. У мене немає жодного бажання виходити.
– Я тебе люблю, мамо.
– Я люблю тебе, Джиме.
Син ставав батьком, а мати перетворювалася на дочку. Пам’ять матері погіршувалась, і багато з того, про що говорила Ерма Бомбек, стало мені знайомим. Невдовзі мама потерпала від хвороби Паркінсона, і цей стан погіршувався аж до смерти в 1988 році. Інша розмова відбулася за двадцять один місяць до кінця і стала дуже важливою для мене. Я записав цю розмову на диктофон, як тільки зрозумів її значущість.
«Ширлі та я саме відвідали маму в притулку для старих, де вона жила. Мама дуже швидко постаріла за останні тижні і не розуміла, про що ми говорили. Але сьогодні Бог послав нам благословення. Коли ми приїхали, мама спала. Ми тихенько сіли збоку, і вона прокинулася. Відразу впізнала гостей і вперше за останні тижні могла висловити свої думки та усвідомлено відчути нашу любов. Я скористався нагодою, бо не знав, чи буде інша, погладив по чолі та поплескав по руці та подякував за те, що була хорошою матір’ю. Я ще висловив вдячність за належно виконану місію доброї жінки для мого батька – дружини покликаного до служіння пастора. Я подякував за життя в згоді з християнськими принципами і вірність Христу, Якого прийняла у двадцять два роки. Я погладив її по обличчі і подякував їй за жертовність, коли я вчився в коледжі, за те, що обходилася без найнеобхіднішого. Я подякував за приїзд до нас у медовий місяць і залишені двадцять доларів на бокали в серванті, хоча знав: у неї самої більше немає. Я сказав: не лише ми любимо її, але і сам Господь. Вона усміхнулася – вона зрозуміла це. Вона взяла мене за руку та сказала: «Знаєш, я довго думала». І я запитав: «Про що саме?». І вона відповіла: «Це все, майже кінець. Я майже виконала свою місію. Майже все зроблено». Я заспокоїв: «Мамо, коли ти відійдеш, ти знаєш, що на тебе чекає батько». Вона усміхнулася, зрозумівши слова. Тоді я додав: «Ісус також чекає на тебе. І Він скаже: “Життя прожито добре. Ти є доброю та вірною служницею”». Тоді я помолився за неї і подякував Господові за те, що зробив її доброю жінкою, та за її любов у моєму житті. Вона сказала, що любить нас, і ми попрощалися. Часом ми не знаємо, коли випаде остання нагода поговорити відверто. Так сталося, що нагода виявилася справді останньою, і я вдячний за присутність Господа в цей день.»
Це була остання свідома розмова з моєю матір’ю. Я завжди буду вдячний за ті останні моменти перед смертю на землі.
Згадувана вище плинність часу стосується не лише середнього віку, він сприймається гостріше з роками. Ті, хто молодший, як я здогадуюся, мають із цього приводу власну думку. Уважно придивіться до своєї сім’ї, а особливо до змін стосунків із дітьми. Саме на тісних стосунках відображається плинність життя. Якщо ви їдете в пасажирському поїзді і хочете знати швидкість пересування, гори вдалині не зможуть підказати відповідь. Для кращої орієнтації краще дивитися на землю найближче до потяга. Так і найближчі вам люди віддзеркалюють найбільші зміни. Діти швидко виростають, і кожен новий день не подібний до іншого. Динамічну природу життя ми помічаємо за ростом та розвитком дітей.
Я можу прочитати ваші думки на цю тему: «Що за жахлива ідея! Для чого замислюватися над плинністю та недовговічністю життя?». Відповідь ми знайдемо у Святому Письмі. Плинність життя є важливою біблійною концепцією. Цар Давид сказав: «Чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він, та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його…» (Пс. 103:15-16). Мойсей також про це говорив: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Пс. 90:12). Як бачимо, мудрість з’являється завдяки розумінню тимчасової природи цього життя. Ісус звернувся до багатого чоловіка, який думав про довге життя попереду, і назвав його нерозумним. Ми би були дурними, якби думали: ніщо не зміниться чи вічні істини можуть почекати. Тому що у Святому Письмі написано:
«Ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе» (Лк. 12:20). Якщо такою є природа людського існування, тоді ми би мали визнати її та жити відповідно. Саме це мене дуже турбувало в період середнього віку.