Незважаючи на велику любов Бога, принцип справедливости вимагав цілковитої покори. Непослух передбачав розкаяння та покарання. У цьому полягав значний конфлікт із природою Бога. Якби Він знищив людство, а цього вимагала справедливість у відповідь на непослух, Його любов була би спаплюженою, але якби Він зігнорував наші гріхи, то пожертвував би Своєю справедливістю. Не можна применшувати важливість жодного з аспектів Його природи.
Але Бог дивовижно мудрий і запропонував вирішення цієї складної дилеми. Якщо би Він міг знайти когось, хто не згрішив, – лише одну людину за історію людства, чоловіка чи жінку, – тоді той єдиний міг би взяти на себе гріхи кожного на землі і вистраждати за всіх нас. Тому Бог, якому непідвладний час, пильно спостерігав за людьми від Адама до Армагедону, але не міг знайти такого безгрішного. «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23) – так було написано пізніше. Не виявилося людини, гідної взяти на себе гріхи, провини та покарання за всіх нас. Тому єдиною можливістю для Бога стало послати Свого власного Сина для відкуплення гріхів усього людства. У цьому полягає краса плану Божого і пояснення смерти Ісуса. Коли Його розп’яли тут, на землі, Ісус уладнав конфлікт між любов’ю Бога та справедливістю і врятував грішне людство.
Помираючи, Ісус сказав: «Звершилося!», що означало «Я звершив план спасіння, який Бог задумав для грішних людей». Саме тому Бог відвернувся від Ісуса, коли той був на хресті, змушуючи Його стогнати в муках: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?…» (Мт. 27:46). Тієї миті Ісус спокутував гріхи людства за всі часи, зокрема мої і твої.
Безперечно, таке розуміння плану спасіння не базується на здогадках чи припущеннях. Його ми беремо з Святого Письма, де ця тематика є головною. Старий Завіт каже: «Ісус прийде!», а Новий Завіт проголошує: «Ісус тут!». Найкраще це описує п’ятдесят третій розділ Ісаї (моя найулюбленішій). Він написаний за сімсот років до народження Христа і є неймовірним пророцтвом Його місій. Цей розділ підсумовує весь план Бога. Я зацитую Біблію:
«Хто нашій спасенній тій звістці повірив, і над ким відкривалось рамено Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його…
Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст… Від утиску й суду Він забраний був, і хто збагне Його рід? Бо з краю живих Він відірваний був, за провини Мого народу на смерть Його дано… І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани…
Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому.
Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження! Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе. Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців!»
Хіба це не є чудовим поясненням цілі перебування Ісуса на землі? Можна збагнути, чому Бог залучив Свого єдиного Сина для здійснення плану – Його горе, скорбота та смерть стають зрозумілими. Лише за велику плату Він міг уладнати можливі суперечки між любов’ю та справедливістю і врятувати людство. Це також пояснює, чому не виявилося іншої людини, яка би нас врятувала, і що не утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння (Євр. 2:3).
Потрібно відповісти ще на одне запитання: що тепер повинна робити людина для прийняття цього спасіння та прямування за воскреслим Господом. Я вважаю, що такий процес передбачає два основних кроки (хоча деякі церкви наголошують лише на одному). Перший крок – вірити в ім’я Ісуса Христа. У Івана 3:16 сказано: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». У Римлян 10:13 написано інакше: «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений». Перш за все кожна людина повинна прийняти те, що Він зробив для кожного особисто.
Але, виходячи зі Святого Письма та мого розуміння плану Божого, людина має й іншу відповідальність, яку часто недооцінюють. Так про це говорить Яків: «Чи віруєш ти, що Бог один? – Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?» (Як. 2:19-20). Таким чином, потрібно ще щось. Ви самі не можете досягнути спасіння – у вас недостатньо добрих справ – у цьому процесі є важливим покаяння.
Слово покаяння дуже часто неправильно розуміють. Що воно насправді означає? Білі Грагам вважає, що покаяння передбачає кілька умов. Першою є визнання своїх провин. Ви повинні знати, що добре, перед тим, як це робити; і ви повинні знати, що недобре, аби уникати такого. Покаяння також передбачає глибоке усвідомлення своїх провин перед Господом. Я зустрічав людей, які називають себе християнами і кажуть: «Так, я вірю в Ісуса», але не до кінця розуміють та усвідомлюють свої гріхи та провини. В їхніх серцях немає розкаяння. У Святому Письмі в Якова ми читаємо, що навіть демони «вірили і боялись»; однак багато людей вірять, але не бояться.
Але що є джерелом покаяння? Ми можемо про це дізнатися з вчення про Святого Духа. У Второзаконні 4:29 сказано: «Та коли ви будете шукати звідти Господа, Бога свого, то знайдете, якщо будете шукати Його всім серцем своїм та всією душею своєю». Ви повинні хотіти наближення до Бога. Він повинен бути дуже важливим для вас, щоб ви змінили своє життя і свою поведінку. Таким чином, покаяння передбачає визнання гріхів, вміння відрізнити добре від поганого; усвідомлення своїх провин та гріхів; і зрештою зміни у вашому розумі, серці та поведінці.
Обмеження в часі та просторі не перешкоджають обговоренню важливих богословських питань, дотичних до спасіння, а саме: сповіді (Рим. 10:9-10) та хрещення (Дії 22:16 та 2:38). Багато книжок написано на тему, якій я присвятив лише один розділ. Принаймні я подав основи для тих, хто недавно став віруючим і хто зможе скористатися викладеним при вивченні Біблії.
Думаю, наприкінці варто подати приклад молитви для тих, хто розуміють, про що я написав, та хочуть прийняти Ісуса Христа як свого Господа та Спасителя. Ось ця молитва:
«Господи, ось я грішний перед Тобою. Знаю, у мене немає нічого цінного, аби Тобі віддати, хіба що себе та свою любов.
Я не заслуговую на Твоє прощення, але Ти подарував мені його через Свого Сина, Ісуса Христа. Я довіряю Тобі своє життя й обіцяю служити Тобі, виконувати Твої накази та прямувати за Тобою від цього моменту і надалі. Тобі належать моє минуле, теперішнє і майбутнє, моя сім’я, мої гроші та мій час. Ніщо мене не зупинить. Дякую за любов, прощення та те, що я пізнав Тебе. Амінь»