Як помирає добрий чоловік? У Святому Письмі ми знаходимо багато прикладів, які надихають тих, хто називає себе християнами. Найкращою для мене є розповідь про останні години царя Давида, коли він попросив привести до нього свого улюбленого сина. Там, поруч із свідками, батько дав настанови молодому чоловікові для досягнення успіхів у житті. За таких обставин слова набувають ваги, а Давид хотів передати вічні істини своєму синові. Чоловік не може бути несерйозним та легковажним, коли віч-на-віч стикається зі смертю. Таким чином, ці слова підсумовують усе те, у що Давид вірив і що любив: «А тепер, сину мій Соломоне, знай Бога, Отця твого, і служи Йому всім серцем та всією душею, бо Господь вивідує всі серця та знає всякий витвір думок. Якщо будеш шукати Його, то ти знайдеш Його, а якщо залишиш Його, Він залишить тебе назавжди» (1Хр. 28:9).
Щасливий той син, який одержує таку розумну пораду від свого батька. Ці трохи більше ніж сорок слів містять усе необхідне для успішного і змістовного життя молодої людини. Зауважте, наскільки влучними є слова Давида. Він не вчить Соломона пізнати Бога. Він радить особисто познайомитися з Богом. Відмінність є суттєвою (я можу знати про Джима Картера, Джорджа Вашингтона та Альберта Ейнштейна, але не бачити їх в обличчя). Я вражений словами Давида про справедливість Божу, спрямованими до тих, хто порушує Його заповіді: «Якщо будеш шукати Його, то ти знайдеш Його, а якщо залишиш Його, Він залишить тебе назавжди». Це попередження стосується вас та мене.
Ми побачили, що цар Давид вважає благословенням свого життя на землі. Тепер я наведу сучасніший приклад смерти праведного чоловіка. Завершальні слова я хочу присвятити своєму батькові. Ви вже знаєте, що саме він надихнув на написання цієї книжки.
Останній розділ життя мого батька починається з Великодня 1977 року – часу приїзду з дружиною до нас у Каліфорнію. Я взяв сім вихідних і повсякчас приємно спілкувався з рідними людьми. Якось раптово я повернувся до батька і спонтанно запитав: «Яку епітафію ти би вибрав для себе в кінці життя?»
Батько трошки подумав і відповів: «Лише два слова: Він молився». Немає кращої фрази, яка би підсумувала його відданість Богові і щоденне наближення до Нього. Останнє, що він зробив на землі, – просив Божого благословення на приготовлену їжу. Зрозуміло, ці два слова «Він молився» сьогодні на надгробку батька.
Тоді я запитав матір: «Які слова ти би хотіла бачити на своєму надгробку?». У неї гарне почуття гумору, і вона відразу відповіла: «Я вам говорила, що хворію!».
Ці слова нагадали одного вісімдесятирічного чоловіка: «Якби я знав, що житиму так довго, то піклувався би про себе краще!».
Ми дуже гарно поспілкувалися з батьками, навіть не підозрюючи, що це була остання подорож у житті батька. Годинник вибивав його останні години, і залишалося лише вісім місяців.
Цього ж року батькові відкрилися два останні одкровення від Бога, які сильно вплинули на нього. Про перше він розповів телефоном у вересні. Ми говорили про наступні випуски моєї програми на телебаченні, а також на різні теми, які нас цікавили. Раптом батько промовив: «Ось, що я точно знаю: Бог турбуватиметься про твою матір».
Я погодився: «Так, я впевнений, Він турбуватиметься», але не зрозумів, чому про це йдеться саме зараз. За п’ять днів у батька стався інфаркт.
Коли ми з матір’ю чекали на лікаря, я пригадав згадану дивну телефонну розмову. Я розповів про це матері і поцікавився, чи вона розуміє, чому вирішили мені розповісти про її безпечне майбутнє.
«Я знаю, що він мав на увазі», – відповіла мати. І розповіла, що за два тижні батько лежав, а вона порядкувала в кімнаті. Раптом мати побачила сльози в очах.
«Що сталося?» – занепокоїлася вона.
Батько помовчав, а тоді поділився: «Господь говорив до мене».
«Хочеш мені про це розповісти?» – вела далі мати.
«Це стосувалося тебе!» – відповів батько.
«Нумо, розповідай!» – попросила мати.
«Це виглядало якось дивно, – зізнався батько, – я лежав і міркував про все на світі. Я не молився і не думав про тебе, коли Господь промовив: “Я потурбуюся про Мартл”». Чоловік із дружиною подивились один на одного з острахом, не розуміючи, що би це могло означати.
За п’ять днів стався інфаркт – найбільше нещастя за все їхнє життя, і ще за вісімдесят п’ять днів мати дізналася, що таке бути вдовою.
Хоча багато років минуло від смерти батька того холодного грудневого дня, Господь не забув про свою обіцянку. Я не буду вам розповідати все. Лише скажу: Бог, в Якого вірив батько, втішав, забезпечував та підтримував жінку, яку чоловікові довелося залишити.
Безперечно, мати надалі сумувала за коханим. Немає нічого болючішого, ніж втратити супутника та друга, з яким були разом сорок три роки.