Зараз я хочу продемонструвати, що доктрина про оправдання даром через віру не є якимсь винаходом апостола Павла, а є істинним вченням самого Ісуса. На початку Своєї діяльності Ісус проголошував: «Сповнився час, і царство Боже близько; покайтеся і вірте в євангеліє» (Мр. 1:15). Те саме, що Христос вкладає тут у вислів «царство Боже» (тобто спасенну Божу ініціативу, Його дар спасіння людству), святий Павло називає «Божою справедливістю», – але мова йде про ту ж саму фундаментальну дійсність. Словосполучення «Боже Царство» та «Божа справедливість» пов’язує між собою і сам Ісус, коли говорить: «Шукайте перше царства Божого та його справедливости» (Мт. 6:33). «Ісус називає “царством Божим” оправдання через віру, очищення через хрещення та спільність Святого Духа», – писав ще святий Кирило Александрійський.[1]
Тож коли Ісус говорив: «Покайтеся і вірте в євангеліє», Він вже говорив про оправдання через віру. Раніше покаятися завжди означало «повернутися назад» (про що свідчить і сам термін на означення цієї дії в єврейській мові, термін shub), означало повернутися до порушеного союзу, знову почавши дотримуватись закону.
Відповідно, покаяння має в першу чергу аскетичне, моральне та покутне значення і здійснюється через зміну життя. Покаяння розглядається як умова спасіння; це слід розуміти в значенні: покайтеся, і будете спасенні; покайтеся, і знайдете спасіння. На устах Ісуса це моральне значення переходить на другий план (щонайменше на початку Його проповіді) у порівнянні з новим, досі невідомим значенням.
Покаятися більше не означає повернутися назад до старого союзу і до дотримання закону; покаятися тепер означає радше зробити вирішальний крок вперед, увійти в новий союз, прийняти Царство, яке прийшло, увійти в нього. Й увійти вірою. У вислові «Покайтеся і вірте» говориться не про дві різні, послідовні дії, а про одну і ту ж дію: покайтеся, тобто вірте; покайтеся, повіривши! «Рrіma conversio ad Deum fit per fidem», – пише святий Тома Аквінський: «Перше навернення до Бога полягає у вірі».[2]
Якщо б нам сказали: дверима до спасіння є невинність, чи: дверима є досконале дотримання заповідей, чи: дверима є та чи інша чеснота, – горе було б нам! Хто міг би сподіватися, що спасеться? Але нам сказано: дверима до спасіння є віра, і ця можливість не є надто висока для тебе чи надто далека для тебе, не є «за морями»; вона – «у твоїх устах і в твоїм серці», – говорить Апостол (Рим. 10:8). Вона доступна всім; Бог створив нас вільними можливо саме для того, аби ми були в змозі здійснити акт віри.
[1] Св. Кирило Александрійський, Explanatio in Lucae evangelium, 22, 26: PG 72, 26.
[2] Св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-ІІae, q. 113, a. 4.