З однаковим подивом дивимось на велетенський інтерконтинентальний винищувач чи ракету, що, може, важить сотні тонн та складається з багатьох тисяч різних прецизних складових частин. Усі вони, разом узяті, дають чудові зразки. Та коли одна з них не діє, тоді й уся ця велетенська конструкція є тільки бездушною купою заліза. Те саме можна сказати й про малесенький годинник якоїсь славної швейцарської фірми, що, завбільшки великого ґудзика, прикрашає руку людини та з подиву гідною точністю вимірює години й хвилини днів – років. І цей, й інший інструмент вказують на свого геніяльного винахідника. Немає сьогодні такої людини, яка твердила б, що одна чи друга річ – годинник чи винищувач – не має свого винахідника. Більше того, чимало носять або повну назву, або ж скорочене ім’я саме свого винахідника. І нікому воно і недивно, і ніхто не намагається заперечувати фактів. Це логіка фактів та життя, яку знаємо з власного щоденного досвіду. Тільки супроти таких величних, скомплікованих машин, якою є сукупність світів та зоряних і сонячних сузір’їв, були колись і сьогодні є люди, що мають відвагу зухвальця заперечувати їхнє походження від геніяльного і всемогутнього Творця. У попередній нашій розмові ми звернули увагу на світ, Вселенну з великої букви, де вимірюється все: величини та віддалі світловими роками, величини та кордони, яких неможливо догледіти за допомогою найбільших та наймодерніших приладів. Сьогодні пригляньмося до іншого світу, який треба було б, може для відмінности, писати з малої букви. Справді, давні греки називали один макрокосмосом, а другий – мікрокосмосом. Тим другим світом, що сьогодні є на устах усіх, є світ так званих атомів. Тяжко повірити, що незвичайніше: чи гігантські величини світу зір та планет, чи світ атомів?
Нам відомо, що матерія, яку бачимо та нею користуємося, складається з так званих молекул. Кожна молекула містить багато атомів. Вже молекули є незвичайно маленькими частинками матерії. Щоб уявити собі їхню маленькість, пояснимо, що в одному кубічному сантиметрі повітря (цебто приблизно в одному наперсткові) мали б ми цифру молекул водню, що складалась би з 3 та 19 нулів (30 мільярдів разів по одному мільярдові молекул). Коли б ми могли поставити ці молекули одного кубічного сантиметра повітря побіч себе в одну лінію, то нею можна було б довкола охопити нашу Землю майже 60 разів. Атоми ж – ще менші частинки матерії. Вже не один сантиметр, але один кубічний міліметр води має 30 мільярдів по одному мільярдові атомів кисню та подвійну кількість атомів водню, цебто 60 мільярдів по одному мільярдові. Не дивуймося, що не можемо неозброєним оком ні навіть найбільшими сучасними мікроскопами бачити атом. За допомогою сучасних мікроскопів можна побачити тільки предмети, що мають величину принаймні 2/10 однієї мільйонної частини міліметра. Щоб побачити атом, треба сконструювати мікроскопи набагато мільйонів сильніші, ніж їх маємо сьогодні. – І як же ми можемо про них знати, коли не спроможні їх навіть побачити? Де важко окові, там досягає людський винахідницький розум. Зауважмо: розум винахідницький, а не творчий. Науковці фізики і хімії за різними ознаками та проявами відкрили сьогодні 92 різні типи атомів, що лучаться між собою за певними, точно визначеними, законами, і так формують молекули матерії. З різних комбінацій між цими атомами виникають і різні види матерії в світі, подібно, як з літер азбуки можемо (практично) укладати безконечне число слів людської мови.
Атом має свою історію. Творцем слова «атомос» є грецький філософ Демокрит, що жив у V сторіччі перед приходом Христа. Він був переконаний, що атом – це найменша, але невидима частина матерії, основа кожної матерії. Тому назвав він цю частину «атомос» – неподільний. І ця думка та погляд дійшли аж до нашого XX сторіччя, коли людина почала проникати у світ тієї матерії, яку протягом стількох сторіч вважали за неподільну. В 1896 р. французький фізик Анрі Бекерель відкрив зовсім випадково радіоактивність. Два роки згодом подружжя Петро та Марія Кюрі відкрили радій. Данський фізик, Нільс Богр, перший збагнув секрет атома; він у 1913 році довів, що атом не є найменшою та неподільною складовою частиною матерії. За новою теорією, кожний атом складається з ядра, довкола якого кружляє більше чи менше число так званих електронів. Саме ядро складається з нейтронів, які не мають електронів, що кружляють довкруги так укладеного ядра, мають негативний електричний заряд. У кожному атомі стільки цих негативних електронів, скільки в його ядрі є позитивно заряджених протонів. Однак маса матерії електрона є в 1837 разів менша від маси протона. Електрони кружляють довкруг ядра зі швидкістю світла, цебто 300 тисяч кілометрів за секунду. Кожний атом – це немов сонячна система в мініятюрі.
Протон ядра – наче наше сонце, довкола якого кружляють планети – електрони з фантастичною швидкістю світла. В одній секунді ці електрони оббігають свій протон-ядро 500 мільярдів разів. А вони такі невеличкі в порівнянні зі самим тільки атомом, що при зіставленні одного тільки невидимого для людського ока атома можна поставити в один ряд аж 100 тисяч електронів. Також і вага одного електрона є надзвичайно маленька. Відношення ваги електрона до ваги атома є пропорційне до зеренця піску, вагою п’ять грамів, до ваги цілої нашої земної планети. Віддалі між ядром та електронами є пропорційно такі, як між сонцем і планетами, а ми знаємо, що тут ідеться про мільйони, десятки тисяч мільйонів кілометрів. Сила ж, яка рухає ці електрони довкола свого ядра, є пропорційно така велика, як та, що рухає планети довкола сонця та вдержує їх на їхніх орбітах. І саме сьогодні вдалося людині проникнути в цей світ і «визволити» з нього ці велетенські сили, та використовувати їх чи то на добро, а чи на знищення людства. Це так звана атомна енергія – найбільший здобуток людського винахідницького духу, але водночас – найбільша причина страху для людства.
Протон ядра відкрив у 1914 році англійський фізик Ернест Ратерфорд; нейтрон ядра атома – Джемс Чедвік – у 1932 році. Великі досягнення в розвитку так званої нуклеарної фізики мали в 1929-у й наступних роках німецькі фізики, зокрема в ділянці розчеплення атома. Перший атомний реактор було сконструйовано в Чикаго, у 1942 р., а через три роки, 6 серпня, вибухла в Японії над містом Хіросімою перша атомна бомба, що й закінчила війну, ставлячи світ перед обличчям страхіть, які спроможна принести нова війна всьому людству, переможеним і переможцям.
Найбільше скомплікований нещодавно відкритий атом – це атом так званого урану, що складається з 146 нейтронів, 92 протонів та 92 електронів. Один грам радію має в собі стільки енергії, скільки дає три тонни вугілля. Ця енергія визволяється з урану природно та спонтанно – він її випромінює. Однак цей природний процес триває дуже довго і є досить повільний. На один грам радію треба б 1600 років. По стількох роках ядро урану розпалось би, а його вага зменшилася б на половину. Але й цей повільний та спонтанний процес радіоактивности такий сильний, що є небезпечним для людського життя, якщо довший час наше тіло піддавати дії цих променів. – Тому сучасні вчені пришвидшили цей процес радіоактивности, піддаючи атоми впливу потужних електричних струмів в окремих апаратах, так званих циклотронах. Сьогодні йде змагання у світі за швидше, краще, економічніше видобування атомної енергії та використання її для добра людства. Ще багато залишилося для спостереження, тож учені майже щодня, щогодини відкривають нові світи в атомному мікрокосмосі: нові явища, нові закони, нові сили. Тут, у цьому світі, наука сьогодні знаходить пояснення, як виникли світло і звук; тут також пояснення таємниць радіофонії, радіографії, ба навіть чимало явищ біологічного світу знаходить тут своє тлумачення. І що більше пізнаємо цей мікрокосмос, то більше подивляємо його закони, його гармонію і лад, в якому він існує. З цього світу людина кожного дня дуже багато вивчає, відчитуючи книгу життя і буття. Не пише вона її, але тільки прочитує вже написану книгу світу. Чи можливо, отже, щоб ця геніяльна та грандіозна книга природи була написана без такого ж геніяльного Автора? Щоб ця чудова машина була без свого конструктора, а лиш отак постала випадково, через якусь сліпу еволюцію? Як можливі нерозумні, еволюційні початки того світу, великого і малого, коли ми виснажуємо весь наш людський розум і найкращі розуми світу, щоб лиш відкрити те, що в природі ще не відкрите! Ми відкриваємо все нові й нові закони природи. Чи можливі вони без всемогутнього та премудрого законодавця? Чи можливий цей невидимий світ атомів без свого Творця, всемогутнього Творця, що в непомітних частинках матерії створив цілі світи, начебто машинерії, що виконують свою працю вже мільйони років? Ні, мікрокосмос вимагає Бога Творця. І цього голосу не можуть заглушити вигуки божевільних, що кличуть: «Немає Бога». Ми знаємо, що тільки нерозумний може сказати: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Пс. 18:2).