С: Молоді хочуть бути самі в кімнаті, самі їхати у відпустку.
В: Стосовно цього сигналу батьки займають одну з трьох позицій. 1) Дозволити молодим робити те, що їм хочеться і нічим не перейматися; 2) Дозволити їм робити, що заманеться і перейматися цим; 3) Рішуче заборонити їхні забаганки.
Якщо говорити конкретно, то йдеться про секс. Ви боїтеся, що ізоляція дітей дасть їм змогу займатися сексом. А особливо переймаєтеся тоді, коли йдеться про вашу доньку. Чому?
Сексуальність – це слабкий пункт нашої суспільної та родинної культури. Ми живемо в суспільстві, де з еротизмом можна зіткнутися на кожному кроці. Про секс говорять, його демонструють, часто переступаючи межі дозволеного, але сексом ми займаємося мало і погано. Наша сексуальна практика – скромна і штучна. Вона полягає в тому, щоб отримати приємність, не турбуючись про відчуття єдности, і навпаки. Ми переймаємося тим, щоб не підхопити якоїсь інфекції, не завагітніти невчасно тощо. Натомість зовсім не переймаємося тим, щоб зрозуміти сенс сексуальних стосунків, які дають нам змогу пережити повноту людського буття.
Наші діти успадковують від нас цю слабкість або, щонайменше, коли живуть із нами, засвоюють таку ментальність. Ось звідси й бере свій початок невластива поведінка, а її аналізування зайняло б у нас багато часу та місця.
Отож, повернімося до наших наречених. Ви впевнені в тому, що ваші побоювання залишити їх наодинці беруться лише з бажання не дати їм можливости займатися сексом? Краще задумайтеся: а може, все виглядає по-іншому? Може, ви неохоче залишаєте свою дитину з коханим (коханою), бо у вас складається враження, що коли молоді залишаються наодинці, то натішаться собою, а присутність коханого чи коханої замінить їм присутність інших близьких?
Самотність – це найгірший порадник і найгірший рецепт на життя. Вона не дає змоги пережити те, що в житті найважливіше – пізнання іншої людини. Наречені ізолюються не лише від батьків, а й від друзів, знайомих, родичів, учителів, духівників… Їхня ізоляція не має нічого спільного з інтимністю, вона неодмінно призводить до інструментального трактування іншої особи. Від інтимности починають вимагати, щоб вона замінила всіх осіб, від яких закохані віддалилися. А це неможливо. Це так, якби ми хотіли наповнити життя порожнечею.
Ситуація стає дуже напруженою, а ми не надто знаємо, чому так діється. Дехто стверджує, що важку атмосферу може розрядити секс. Усвідомлення того, що інша особа сприймає нас позитивно, а ми можемо заспокоїти її потреби, має втішати. Це усвідомлення мусить нас врятувати. Однак почуваємося не врятованими, а безчинними; секс – це коротший шлях, який веде в нікуди. Він блокує, обезвладнює, відбирає перспективу, бо веде до рутини, а вона може неабияк обтяжувати.
Всупереч загальним думкам, молоді люди займаються сексом набагато менше, аніж ми припускаємо. Виникає певна кількість так званих білих подруж (в яких чоловік та дружина відмовляються від сексуальних стосунків), а ще, здається, повертається мода на цнотливість, хоча в дещо іншій версії: не як вартість сама в собі, а як гарантія безпеки та рідкісна чеснота.
Батьки, які вважають, що їхня дитина виявляє слабке зацікавлення сексом, не повинні почуватися спокійними. Передчасні сексуальні стосунки так само, як і відмова від них, обмеження, трактування їх як обов’язку, має свій початок у такому вихованні дітей, де надто мало уваги присвячували темі статевости. Її представляли як атрибут людини, біологічну функцію, а не інтегральну частину людської особи. Ми і наше тіло – чоловіче чи жіноче – це єдність. Ця правда є основою нашого фізичного досвіду з іншими людьми, і не йдеться лише про репродукцію чи приємність.
Батьки, які вміли розмовляти зі своїми дітьми про статевість та секс, можуть бути спокійні. Це не виключає несподіванок, але гарантує, що якщо дитина і зробить помилку, то не відмовлятиметься від відповідальности за свої вчинки, а зуміє подорослішати і змінитися. Належне сексуальне виховання дітей дає батькам упевненість у тому, що вони передали їм вказівки, необхідні для переображення в справжню жінку і справжнього чоловіка, а також можливість самостійно приймати відповідальні рішення.
Натомість батьки, які зробили надто мало або нічого не зробили в цій сфері, не повинні терзати себе докорами сумління, ані надолужувати пропущене за допомогою критики та заборон. Це нічого не дасть. Краще було б створити дітям нагоду для діялогу, розмови, дати їм відчути близькість у родині, допомогти зрозуміти, що їх акцептують, цінують, що їх оточують люблячі особи, які їм щиро бажають щастя.
Часом матері самі кладуть до сумочок своїх доньок презервативи. Інші вдають, що не помічають поведінки дітей або ж потішають себе думкою, що в цьому віці дітей важко змусити бути слухняними, і потрібно погодитися з тим, що вони роблять, що хочуть. Також бувають дуже уважні батьки. Вони успішно бережуть своїх дітей від інших людей, замикаючи їх удома. А на себе беруть роль медіяторів між дітьми та зовнішнім світом.
Чи це мало? Ні, це все. Ви хочете, щоб ваші діти поводилися так, як ви цього хочете, і не робили вам жодних неприємних несподіванок? Це зрозуміло. Та пам’ятайте, що основне завдання батьків – створити дітям нагоди, щоб вони могли стати самостійними людьми. Ви досягнете цієї мети, якщо дозволите їм приймати важливі рішення.
Ми стаємо цілковито людьми лише завдяки тому, що інші нас вважають такими. Це саме інші змінюють нас у повноцінних осіб. А ми повинні не лише дати дітям життя, а й побачити в них повноцінних людей.
Закохана людина – це вільна людина. Ніщо не дає більшого відчуття свободи, ніж можливість вибрати особу, яку ми хочемо кохати. Ми звикли асоціювати свободу з ризиком. А вона повинна асоціюватися в нас зі здатністю бути відповідальним за власну поведінку, за власне життя, якому ми повинні надати значення, наповнити його теплом, ніжністю та любов’ю. Свідомо жити – означає робити висновки з того факту, що ми з’явилися на світі. Це означає – обов’язок співжити з іншими людьми. У подружжі ми беремо на себе відповідальність за інших осіб, яких уособлює наша кохана чи коханий. Це вона чи він є тим посередником, нашим вікном у світ.
Отож, дозволяти молодим зачинятися в кімнаті чи пускати їх самих на прогулянку? Добре подумайте. Ви впевнені в тому, що вони ніби надсилають вам повідомлення: «Залиште нас самих»? А може: «Помітьте нас!»? Може їхня тенденція до усамітнення – це насправді прохання про допомогу?
Якщо вірити дослідженням, то серед молодих людей найбільше наражаються на небезпеку ті, котрі вважають, що про них ніхто не дбає, ніхто не цікавиться тим, чим вони живуть і що вони роблять. Коли молоді люди з головою занурюються у зв’язок з коханим (коханою), то їм ще більше необхідна підтримка. Навіть тоді, коли вони офіційно просять вас не втручатися в їхні справи.
Кінцеві роздуми
Закоханість – це розлад особистости. Нею ми, люди, розпоряджаємося, щоб заспокоїти своє прагнення жити та надати цьому життю сенсу. Закохатися – це означає відкрити, що біля нас є інші, пізнати їх, зрозуміти, що вони нам не чужі і не вороги, а зовсім навпаки: вони – частина нас, нашого життя і ще допомагають нам надати йому сенс.
Закохана дитина – це вдала дитина.
Коли вона закохана, то дає нам шанс пережити нове кохання. Адже у відповідь на кохання своєї дитини ви також можете знову закохатися і поставитися до цього як до нового початку.