С: Діти склали список подарунків, які хочуть отримати на весілля.
В: Ні, у жодному випадку! Список весільних подарунків – це диявольська ідея. Приготувати такий список – це все одно, що вкласти сокиру в руки молодят, гостей, друзів, знайомих. Одні лише чекатимуть, щоб похвалитися найкращим подарунком, інші – купити найдешевший. Такий список – це приниження для одних, а для багатших – нагода похвалитися своїм гаманцем. Скільки старших тітоньок і безробітних кузинів опиняються на останніх місцях у цих гонках, які нагадують шпигунську гонитву! Такі списки мають невідворотні наслідки: молодята пробачають помилки, а от клан не вибачає ніколи. Той, хто помилився з весільним подарунком, може забути про запрошення на хрестини, святкування чи уродини. До помилки цієї людини ставитимуться, як до первородного гріха або тавра.
Список весільних подарунків говорить про торгівлю, споживацтво, оргію. Він просто огидний.
Хтось може сказати: «Адже це практичне вирішення!» В якому сенсі? Запрошені не повинні ламати собі голови, що ж купити молодятам, а молода пара не отримує двох однакових прасок або експресів до кави, а те, що справді необхідно. Можливо. У певному сенсі жебрацтво також є практичним вирішенням. Яка відмінність між списком весільних подарунків і картонною табличкою, з якою стоять жебраки?
Список весільних подарунків – це фікція. Хто його складає? Торгівельний центр. Наречені можуть знайти такий список у магазині з побутовою технікою, і в ньому буде чимало предметів, про які вони навіть не здогадувалися і не знають, як ними користуватися. 80% найменувань у цьому списку – абсолютно зайві речі: посріблені вази, яких ніхто не використовуватиме, прилади для приготування екзотичних страв, яких насправді ніхто не готуватиме, меблі, що припадатимуть порохом. А все це для того, щоб подарунок був якомога сучаснішим та оригінальнішим. Тому молодятам дарують чарки, з яких неможливо пити, ножі, які зовсім не ріжуть, пательні, на яких неможливо смажити, вази, в які неможливо поставити квіти, бо це надто ризиковано і для вази, і для квітів.
То чому ж не зробити такий список для домашніх? Так-так, найкраще розпочинати подружнє життя з поважної сварки між нареченими, батьками, тестями-свекрами. Адже кожен із них найкраще знає, що знадобиться молодій парі, а що – ні.
Дехто вважає, що цю проблему можна вирішити, вручаючи молодятам конверт із солідною сумою, щоб вони самі могли купити те, що їм справді необхідне. Замість списку подарунків – збір данини. Це вирішення має серйозну хибу: не знати, хто що подарував. Звичайно, є ті, що все одно зуміють поінформувати всіх, скільки було в конвертах. Всі знають, що під час кожного шлюбу діє розвинена та добре організована шпигунська ліга, завдання якої полягає в тому, щоб вистежити, хто і скільки дав. Зібрану інформацію використовують для того, щоб скласти список, в якому гостей ділять на тих, кого варто запрошувати і тих, хто не впорався зі завданням.
Вам не здається, що все це вбиває дух забави, суперечить ідеї подарунка і аж ніяк не узгоджується з ідеєю самого подружжя? Відомо, що створення сім’ї вимагає чимало зусиль та витрат, і допомога молодій парі цілком обґрунтована. Я погоджуюся з цим, молодим справді треба допомогти. От тільки йдеться про те, щоб допомогти в оснащенні дому чи в опорядженні серця?
С: Весільна сукня.
В: Наречена – це найбільша зірка у великому спектаклі, себто весіллі. Її сукня має бути найбільшим видовищем. І не лише для гостей, які з великим зацікавленням роздивлятимуться сукню, а й для вуличних ґаволовів, які не пропускають нагоди «подивитися на молоду» (від її вигляду залежить, чи сподобається весілля стороннім особам та публічности).
Весільна сукня – це перший претекст для сварки між чоловіком та дружиною. Чоловік не повинен бачити сукні перед весільною церемонією, а щойно під час неї. Це перший синдром явища: «Якщо йдеться про одяг, то тобі нічого сказати ані сьогодні, ані завтра». Разом з вибором весільної сукні жінка отримує право купувати сукні, взуття, блузки і додатки до них згідно з власним уподобанням, не інформуючи чоловіка про свій вибір. Додаймо: чоловіка, який має забезпечити дружині фінанси, які дадуть їй змогу захоплюватися своїм хобі, тобто покупками.
Наречена одягається, нареченого одягають. Зазирніть до родинного альбому і знайдіть там фото кількох пар, і ви обов’язково матимете докази. Вона аж променить щастям, радісна і задоволена, а він робить усе, що може, аби якось її доповнити. Що ж, ефект цілісности не найвдаліший.
Весільна сукня заохочує до діяльности матір нареченої. А також створює нагоду, щоб у матері прокинулася теща. Обидві, мати та її alter ego, тобто теща, ангажуються на усі 100%: обов’язки, очікування, висловлювання власних поглядів, яке нікому не потрібне, ділення досвідом. У випадку матері все це має на меті допомогти доньці осягнути успіх на церемонії, у випадку тещі – дати зрозуміти зятеві, що він не заслуговує на жінку, з якою одружується. Він отримує її як подарунок і повинен уважно й обережно з нею поводитися: це дуже рідкісний екземпляр, ти лише поглянь, як вона одягнена.
Мати нареченої хоче розпочати кар’єру тещі помилкою. Наприклад, вона прагне того, щоб весільна сукня доньки була така сама, як і її сукня років 20-30 тому. Ця модель – незаперечна парадигма весільної сукні і неосяжний взірець елегантности, адже про це свідчили і коментарі присутніх, і успіх, який мати-теща здобула на власному весіллі. І з таким критерієм вибору мати-теща розпочинає переглядати каталоги, а це може тривати місяцями. Це обов’язковий вступ до цього архіскладного рішення. Так розпочинається справжня хресна дорога, на якій є кілька стацій: каталог, кравчиня, виправлення, неминучий нервовий зрив («Якби я знала, що так буде, то не видавала б тебе заміж»).
На цьому справа не завершується. Весільна сукня потрібна майбутній тещі зовсім не для того, щоб представити доньку майбутньому зятеві (адже він зовсім не знається ані одязі, ані на моді), а цілому світові. Весільний одяг доньки – це ніби другі пологи, або, щонайменше, остання фаза перших: якщо ти народжуєш доньку не для того, щоб одягнути її в найкращу весільну сукню, то що ти за мати?! Саме тому тещі такі вразливі стосовно того, що інші скажуть про весільну сукню їхньої доньки. Вони – заздрісні охоронниці добрих відгуків про родину.
Якщо йдеться про наш порадник, то потрібно визнати, що проблему одягу нареченої краще не порушувати. Пригадувати матері, що це її донька виходить заміж, а не вона, прирівнюється до образи. Вона може сприйняти поради про скромність, поміркованість, рівновагу та гармонію як провокацію. Умовляння про те, що не варто витрачати маєток на весільну сукню, яку одягаєш лише раз у житті, – це образа тещі. Адже це – найпрекрасніший день у житті її доньки, і мати-теща хоче, щоб вона мала все найкраще.
Часом наречені проявляють більшу дозу розсудливости, ніж їхні батьки і обирають простий та елегантний одяг, цілком відповідний до такої величної події. Часом їм навіть вдається самостійно зробити вибір. Вони отримують на це дозвіл, бо, врешті-решт, це їхній день, тільки от наслідки того можуть бути непередбаченими.
Потрібно пам’ятати, що фахової літератури про подружжя все ще замало, а наше уявлення про нього обтяжене багатьма мітами, ритуалами та традиціями, які все більше вкорінюються під упливом споживацького стилю життя.