Очікування повернення молодят із весільної подорожі (а це, додаймо, чергова інвестиція, яка серйозно загрожує родинному б’юджетові) – це чудова нагода, щоб реорганізувати ваше життя, і обдумати те, що сталося: ваша дитина знайшла життєвого супутника (або супутницю) і одружилася.
Якщо молодята доручили вам доглядати своє щойно створене родинне гніздечко, то не бавтеся в сторожів, що працюють на повний оклад. Страх, підозріливість, постійні хвилювання та тривога не призведуть до нічого доброго. Починаючи кар’єру тестів-свекрів, тещ-свекрух із неспокою, можете бути переконані в тому, що впродовж наступних років ви не позбудетеся його. Не почувайтеся відповідальними за безпеку молодят, бо може трапитися так, що сторожування помешкання впродовж кількох тижнів із часом перетвориться на постійну його охорону. Лише один крок відділяє турботливість від облоги: «Ти вимкнув газ? Забив цвях? Закрутив кран?» Коли ви берете на себе обов’язки, про які вас ніхто не просить, і берете в облогу помешкання молодят, то собі забезпечуєте нелегке життя, а їм – просто нестерпне.
Коли ви чекаєте повернення молодят, то маєте шанс зрозуміти певну банальну істину: помешкання, яке ви пильнуєте, не є вашим домом. Це й так зрозуміло? Так, але усвідомлення цього очевидного факту стимулюватиме вас до належної поведінки. Зазираючи до порожніх кімнат у помешканні своїх дітей, не дозволяйте собі більше, ніж відчиняти вікна і зачиняти двері. Не беріть на себе додаткових обов’язків чи завдань, яких діти не вимагають від вас. Навіть не допускайте до себе думки, що ви й надалі щось повинні для них робити. Ви дали їм все, що мали дати. Може цього було забагато, може замало, та їм повинно вистачити. Чи батьки можуть припинити давати? Інстинктивно – ні, цього потрібно вчитися.
Перш ніж молодята повернуться, введіть у життя простий принцип, який продиктований не цинізмом чи байдужістю, а прагматизмом: діти повинні давати собі раду самі. Вони самостійно прийняли рішення про одруження і самостійно повинні навчитися, як жити разом і вести домашнє господарство. А якщо виникнуть проблеми? То нехай вчаться їх розв’язувати, а якщо це не вдаватиметься, то нехай вчаться просити допомоги. І найважливіше: те, що я пропоную, не можна назвати проявом егоїзму. Конфлікти, напруження, мовчазні дні, непорозуміння виникають тоді, коли правила гри сформульовані не достатньо чітко, коли не відомо, що кому можна, а чого робити не варто. Тоді всі всім заважають і хоча мають якнайкращі наміри, через кілька місяців ситуація стає дуже обтяжливою. Так діється з двох причин.
По-перше: вам видається, що молодята, погоджуючись із вашою співпрацею, дають вам повну свободу дій. Це неправда, особливо тоді, коли вони вам про це кажуть. Поділ обов’язків не полягає в тому, щоб когось із членів родини звільнити від будь-якої відповідальности. Ефект буде такий, що раніше чи пізніше вам доведеться робити все в домі своїх дітей, починаючи від приготування їжі і завершуючи прасуванням. Всі члени родини повинні мати свої обов’язки. Нікому не дозволено (принаймні так повинно бути) байдикувати.
По-друге: вам видається, що ви робите молодятам послугу, допомагаючи їм. А вони, помічаючи вашу доброзичливість, розширюють межі цієї допомоги, як тільки можуть і вміють. Це неминуче, адже ви самі зізналися в тому, що маєте багато вільного часу, і ви їм охоче допоможете. Вони це дуже добре запам’ятають і безконечно проситимуть більше, а ви потрапите у власну пастку. Вони відпочиватимуть перед телевізором або займатимуться йогою, а ви митимете посуд і прибиратимете їхнє помешкання.
Наслідки дуже легко передбачити. Ви почнете нарікати, скаржитися, домагатися вдячности, якої так і не дочекаєтеся. А все тому, що правила гри молодят відрізняються від ваших.