Совітський діялектичний матеріялізм твердить, що на основі природничих наук доказано неправдивість релігійного вчення про створення світу. В основі цього лежить фізичний закон про незнищеність матерії. Цей фізичний закон виключає як зменшення, так і збільшення загальної кількости матерії у світі, а приймає лише її перехід в інші форми чи види. Тимчасом як кажуть матеріялісти, коли було б створення, то загальна кількість матерії в світі помітно збільшилася б, і тому вони заперечують створення, Боже створення матеріяльного світу, опираючись ніби на науку.
Та хто хоч трохи думає по-філософськи, а не тільки подає статистику фактів і явищ, той відразу бачить, що такий «доказ» є нестійкий. Якщо б це був справжній доказ, то він доводив би хіба лише те, що матерія не була створена Богом; але з того ще не виходить, що Бога немає, що Він не існує. Та ми не будемо відстоювати цієї думки, бо матеріялісти і так закинуть нам, що закон про збереження матерії у світі суперечить біблійним оповіданням про створення Богом «неба і землі», тобто цілого світу, і знову повернуться до того самого, мовляв, коли так, то Бога нема. Тим часом напрошується питання: чи взагалі існує якесь протиріччя між Біблією і наукою? Щоб зрозуміти заплутані погляди матеріялістів, зосередьмо детальніше свою увагу на законі про збереження матерії, що сам у собі науково доведений і про який не можуть дискутувати ні матеріялісти, ні тим більше атеїсти.
Цей закон твердить, що в усіх природних процесах загальна маса матерії всіх тіл, які беруть участь у процесі, не змінюється. Коли, отже, ця маса з одного боку зменшується, то з другого в такій самій мірі вона збільшується. Тому закон про збереження матерії, як і всі інші фізичні закони (наприклад, про зберігання енергії), стосуються «природних явищ», тобто явищ світу відчуттів, та світу, що сприймається розумом. Ті процеси чи явища можна спостерігати в їхній закономірній повторюваності: навмисне викликати для проби в певних обставинах. Отже, зрозуміло, що створення матерії не належить до категорії таких природних явищ тому, що діло «сотворіння», як цього вчить релігія, є чином свобідним свобідного єства надприродного – Бога. Чи такий акт, чин, є можливий, чи ні, не є компетенцією природничих наук.
Матеріялісти закидають, що наслідки такої творчої дії Бога можна підтвердити досвідом, побачити, чи «нової» матерії помітно і без причини прибуло. Та тут, зауважмо, якби людина була присутня як свідок при створенні Богом світу, то, безперечно, спостерегла б його початок, його переднє небуття та буття згодом, коли Бог сказав, наприклад: «Нехай буде світло». Та цього не сталося, і Бог не мав людину за свідка, спостерігача створення. Що більше, за матеріялістичною теорією, цього не могло статися, бо людина з’явилася і могла з’явитися щойно далеко-далеко пізніше, коли світ матеріяльний уже існував довгі мільйони років.
Тому, в усякому разі, мусимо ствердити, що так званий закон про зберігання чи незнищеність матерії не мав нічого спільного з питанням про походження матерії, і в цьому питанні не можна опиратися на природничі науки, бо такі докази тут не мають своєї сили. Матеріялісти ж скажуть: «Так, це твердять так звані позитивісти, що обмежують спроможності науки тільки до того, що до снаги довести експериментом». А тим часом ми можемо і хочемо зробити висновки з природничих наук та тверджень. На це ми погоджуємося, але тоді матимемо діло вже не з природничими науками, але з так званим метафізичним, позаприродним думанням, яке осуджує всякий матеріялізм, діялектичний зокрема. Та все ж таки матеріялізм – коли твердять про походження матерії і те, що вона вічна, – вживає не стільки наукового мислення, але саме отого позаприродного, що його на іншому місці відсуджує. Та чи можливе для матеріяліста взагалі таке «метафізичне» мислення? Матеріялізм не розрізняє природничих наук і філософських питань, уважаючи все це за той самий тривалий матеріяльний процес. Матеріялізм же в практиці переступає визначені йому межі матерії та не здає собі справи, чому так чинить, чому робить висновки, які не можуть виходити з положень їхньої доктрини. Наприклад, матеріяліст міркує: немає жодної такої сили, що могла б створити якусь нову матерію, бо не можна було ніколи зауважити поставання такої нової матерії, а завжди лише переміну однієї в іншу, з тим, що загальна маса матерії залишається однакова. Але таким чином з того випливало б тільки одне, що немає жодної такої природної матеріяльної сили, яка була б спроможна створити нову матерію і нічого більше. Водночас неправильне твердження, буцімто постання чи зникнення матерії взагалі неможливе. Бо тоді ми твердили б, що існує суто матеріяльний світ, тож те, що є неможливе в матеріяльному фізичному світі, взагалі неможливе в жодному іншому світі. Та матеріялісти мали б наперед довести, що існує тільки матеріяльний, фізичний світ. Усе ж цього вони не доказують, а тільки припускають без жодного наукового доведення, діючи проти здорового глузду.
Матеріялісти завжди плутають справу першої причини всього буття з так званою вічністю матерії, вважаючи начебто віра саме тому була б фальшива, що доказано вічність матерії. Вони поклали усе на одну карту – вічність матерії.
І як же мається справа? Певним є те, що перша причина мусить існувати «від віків» – вічно, що не може вона мати початку в якомусь навіть дуже далекому часі. Бо коли б мала такий початок, то перед нею не було б взагалі нічого, отже, постала б взагалі з нічого. Перше єство постало б з нічого, а це недоречність. Тому перша причина мала завжди вічно існувати. Але, з другого боку, не можемо твердити, що те, що існувало завжди, від віків, є причиною всього і нічого.
Чи матерія – це така вічна істота? За цим твердженням є хіба закон про незнищеність матерії у світі. Крім цього, природні сили неспроможні нову матерію створити чи збільшити. Та це не означає, що не може цього зробити Бог, Який є понад матерією, понад світом. Отже, можливо, що Він це колись зробив, і тому матерія мала свій початок. Та наука не довела вічности матерії. Що більше – сьогоднішня фізика сприяє поглядам, що світ мав свій початок, і це на підставі різних калькуляцій, саме наукових, як, наприклад, розклад радіоактивних тіл, що дає змогу приблизно встановлювати час, коли цей процес випромінювання міг початися, встановлюючи його приблизно на 5 мільярдів років. Та ми не приділяємо таким підрахункам надмірної уваги. Вони, в найліпшому разі, могли б вказувати, що в нашому Всесвіті цей процес почався, а не що почався саме тоді. Та від цього до доведення вічності матерії ще далеко. І справжній учений не може ніколи твердити, що вічність матерії доведена. – Це домена шарлатанів і нібито вчених, а вже головно збіговище всякої політичної пропаганди. Та навіть тоді, коли було б доведено вічність матерії, це не виключало б, що вона була створена, створена від віків. Тому вік світу й матерії – не доказ існування взагалі, ні існування Бога, але тільки того, що світ є самовистачальний і мав причину свого буття. Якщо він самовистачальний, то мав у собі всі ознаки, щоб з нього розвинулося все, що існує, був сам собі причиною буття, і то від віків, віковічно. Коли ж він невистачальний у собі, щоб з нього розвинулося все те, що сьогодні в ньому є, то мав би іншу причину буття та того всього, що в ньому, отже, і життя, і розумного людського єства. Тим часом усі спроби науки пояснити з матерії всі явища світу фізичного та духовного виявилися невистачальними. Матерія не дає достатнього пояснення для того всього, як твердять матеріялісти, що з неї походить через довший розвиток. Тому чесний та совісний учений признає, що існує якась інша причина буття, позаматеріяльна, цілком відмінна від матерії, що своїм вічним буттям, своєю творчою силою цілковито перевищує цей матеріяльний світ. Те єство, яке має бути безконечно досконаліше від матерії, релігія називає Богом. Тому справжня наука є предтечею релігії, дороговказом до Бога. Інакше вона крутилася б у блудному колесі власної нелогічности, нерозуму та галюцинацій. Роджер Бакон, батько експериментальної науки, сказав: «Велика наука веде до Бога, мала наука відводить від Нього».