Припускаю, що деякі пропозиції та поради в моїй книжці можуть видаватися вам фантастичними, а не практичними. Можливо, більшість із вас дотримуються думки, що сучасних дітей не можна обдурити гарними словами та подарунками, яких вони не просили, що вони знають, чого насправді хочуть і домагаються цього.
А не встигнуть вони трохи підрости, у них відразу з’являється бажання мати те, що й усі: від модного взуття – до модного мотоцикла. Рідним не залишається нічого іншого, як купувати все це.
Не вдасться заперечити, що тиск, який споживацьке суспільство здійснює на дітей, дуже великий. Також правдою є те, що родина менше впливає на виховання дітей, аніж середовище, в якому перебуває дитина. Пів години перед телевізором може переконливіше вплинути, ніж повчання батьків та дідусів-бабусь.
Однак не можна стверджувати, що ми програли битву. Родина і суспільство все ще ведуть боротьбу за дитину на різних полях битви. А причини прості: для суспільства найважливіший індивід, а для родини – міжлюдські стосунки, почуття, взаємодопомога.
Це створює родині чудову оказію, яку необхідно використати: дитині треба дати нагоду зануритися в родину, дозволити відчути її справжній смак, а потім – розуміти.
Всупереч нашій вірі в родину, не можемо назвати її місійною. Нам видається, що всі в неї вірять і бачать її вартість. Це ілюзія. Про родину треба говорити, пояснювати іншим її значення, переваги, справжність. Одно слово, треба виховувати в дітях культ родини. Не випадково ж усі вони люблять бавитися в тата і маму.
Слід розпещувати родиною дітей і внуків.
Розпещувати – це не означає поводитися так, щоб удома панувала суцільна анархія. Це означає пильнувати, щоб удома була чуттєвість, бажання слухати і чути інших, зрозуміння, прощення. Родина не має перетворюватися в охоронну систему, яка захищатиме дитину від суспільства. Вона має бути альтернативною, автономною системою, єдиною в своєму роді, яка розуміє свою відмінність та усвідомлює свою вартість у суспільстві, а також вартість суспільства для себе.
Замість того щоб пропонувати дітям правила, ми впихаємо їм критерії оцінювання. Це ризиковано, адже діти почнуть оцінювати нас. І з цим треба змиритися. Багато дітей виявляють більше зацікавлення тим, що пропонує ринок та суспільство, ніж родина. Так відбувається тому, що ніхто не пояснив їм, чим є родина і що вона дає.
Повторімо ще раз: уміння давати і брати – взаємопов’язані, Дитина повинна навчитися і давати, і брати. Сучасні родини не вміють навчити цього дітей. Вони обдаровують дитину всім, чого вона прагне, дорослі переконані в тому, що батьки і дідусі-бабусі існують насамперед для того, щоб давати. Дитина бере і почувається змушеною постійно щось приймати, водночас вона відчуває, що ми не цінуємо того, що вона нам дає. От вам і замкнене коло.
Ми звикли давати більше, ніж повинні, тому не цінуємо того, що отримуємо від наших дітей та внуків. Їхні відповіді на наші подарунки ми відкладаємо до скриньки винагород за наші зусилля. Або до сховища наших розчарувань. А найвідповідніше місце для них – скринька з нашими найціннішими скарбами.
Зрозуміти – означає цінувати, помітити вартість того, хто перед нами. У нашому випадку це означає цінувати те, ким для нас є дитина і що вона нам дає. Якщо ми вимірюватимемо її вартість, сумуючи вартість куплених для неї речей, їжі, іграшок, то дитина навчиться ототожнювати себе з тим, що вона має. І прагнутиме мати щораз більше, нагромаджуватиме щораз нові предмети, домагатиметься нових іграшок. Натомість якщо ви «вираховуватимете» її вартість на основі того, ким є ваша дитина, то ця вартість виявиться безмірною, її не вдасться виразити в грошовому еквіваленті, її не купите за будь-які скарби світу. А дитина почне цінувати себе за людські стосунки, які їй вдається нав’язувати, за дружбу, яка зродиться, за визнання, яке вона здобуде. Дитина сприйматиме себе як важливого, повноправного члена родини, а не як привілейованого клієнта батьків та дідусів-бабусь.
Не ставмося до дітей та внуків, як до частини людських ресурсів, що чекають своєї черги. Сприймаймо їх як тих, що поки що ростуть і вчать правила гри, що називається життям. Діти – першопланові члени родини, так само як батьки та дідусі-бабусі.
Дуже важливо зрозуміти цю проблему. Те, як діти сприймають себе, залежить від того, як ми до них ставимося. Вони не можуть поводитися по-іншому. Вони не спроможні оцінювати себе незалежно від нашої думки про них. Коли ми створюємо їм альтернативу, то вони вміють проявляти розсудливість та проникливість.
І вони це усвідомлюють.
КІНЕЦЬ