Поділ царства
Біблійна розповідь вбачає причину поділу царства Соломона на північний Ізраїль і південну Юду в релігійних і моральних чинниках, як-ось царська полігамія й ідолопоклоніння (1Цар. 11:9-11). Однак біблійний текст згадує трьох повстанців, які піднімали бунт ще за життя Соломона: Єровоам з племени Єфраїм, Гадад, цар Едому, і Резон, арамієць (1Цар. 11:14-40). Крім того, незадоволення живили пригноблені і використовувані єрусалимською адміністрацією північні племена. Це напруження підсилювалося давнім протистоянням між Юдеєю й Ізраїлем. Розірвання політичної єдности представлене в перспективі девтерономістичної історіографії як релігійна схизма (1Цар. 12-14).
Відразу після смерти Соломона його син Рехав’ам (Ровоам) зіткнувся із сильним протиставленням північних племен, які вимагають полегшення примусових робіт і податків. Асамблея в Сихемі, де мало відбутися визнання царя теж з боку північних племен, натомість підкреслила поділ. Рехав’ам мусив утекти до Єрусалиму, а північні племена проголосили царем Єровоама (1Цар. 12:1-20; 2Хр. 10:1-16). Так народжується царство Ізраїлю. Потомкові Соломона, Рехав’амові, залишаються племена Юди і Веніямина.
Столицею царства Ізраїлю спершу був Сихем, а відтак Мірза. Єровоам засновує дві царські святині, у Дані і Бет-Елі, до яких він призначає священиків (1Цар. 12:26-33; Ам. 7:13). Перші роки двох царств позначені міжусобними війнами і битвами, як про це свідчать біблійні джерела (1Цар. 14:30; 15:7; 2Хр. 12:15). На п’ятому році царювання Рехав’ама, фараон Шешонк, названий Біблією Шушак, проводить руйнівний воєнний похід проти царств Юди й Ізраїлю (1Цар. 14:25-28; 2Хр. 12:2-4). Цю подію оспівано на одній стіні в храмі Карнаку. Причини цього ворожого походу фараона на землі Ханаану невідомі. Дехто висуває гіпотезу, що йдеться про подію, яка відбулася в часи царства Соломона.
Джерелами для відтворення історії двох царств є 1-2 книги Царів і Хронік, укладені набагато пізніше: перші під час переселення, а другі після переселення. Доба двох розділених царств документована також у позабіблійних свідченнях, досить чисельних, як, наприклад, асирійські і вавилонські аннали. Ці джерела підсилюють або доповнюють біблійні інформації. Археологічні відкриття також доповнюють дані, що стосуються цієї доби біблійної історії.
Хронологія царів Юдеї та Ізраїлю
Тривалість існування двох царств різниться. Північне царство триває аж до 722 р. до Хр. За цей період у ньому правило 20 царів, які належать до десяти різних династій. Юдейське царство триває натомість до 586 р. до Хр. і ним завжди править цар з давидівської династії, крім доби, в якій царює Аталія, дочка північного царя. За девтерономістичною історіографією, Північне царство мало б мати харизматичне поняття монархії. Однак сьогодні численні науковці вважають, що також на півночі царі намагалися встановити династію, як, наприклад, Омрі, про якого говориться на пам’ятнику Меша, царя Моаву. Царству Юди, яке було бідніше і менш заселене від Північного царства, вдається протриматись довше, ймовірно, через його ізоляцію. Крім того, сильна релігійна ідентифікація, зосереджена на династії і храмі, дозволяє виробити царську ідеологію і богослов’я, які дозволять витримати довше за саме політичне існування.
Залишаючи детальну історію двох царств, потрібно звернути увагу на порівняльну хронологію двох держав. Роки існування одного царства в Біблії числяться на основі років сучасного йому другого царства. Отже, не маємо абсолютних дат ані не знаємо, чи у двох державах користувалися тим самим календарем і тою самою системою датування. Деякі науковці висувають гіпотезу, що рахувалися роки спільного царювання, тобто період, в якому два царі правили разом. Однак не можемо бути в цьому певні.
Ці й інші численні проблеми дуже ускладнюють намагання віднайти якусь згоду між науковцями стосовно хронологічної таблиці монархічної епохи.