Син Соломона Рехав’ам царює до 913 р. до Хр., коли на його місце приходить його син Авіям, званий теж Авія. Він царює тільки до 911 р. до Хр., але встигає ще воювати з Північним царством. Далі розпочинається тривале царювання Аси (911-869 рр. до Хр.). Він воює проти всіх форм ідолопоклонства, заслуговуючи цим собі хвалу девтероно-містичного історіографа (1Цар. 15:9-15; див. 2Хр. 14:1-4). Цар Аса позбавив гідності цариці навіть свою матір, ґевіра, пані, бо вона зробила подобу Ашери (1Цар. 15:10-15; 2Хр. 15:16-19). Заплативши певну суму грошей, Аса спонукує Бен-Адада, царя Сирії, напасти на Ізраїль. Так розпочинаються війни, які триватимуть понад одне століття. Єдиними джерелами тут є книги Царів і Хронік, тобто йдеться про історіографію із здебільша релігійною перспективою, мало зацікавленою в політичних та економічних даних.
Про наступника Аси Йосафата відомо мало (872-848 рр. до Хр.). Те саме можна сказати про Йорама (854-841 рр. до Хр.) й Ахазію (841 р. до Хр.). Йосафат продовжує боротьбу проти ханаанських культів й укладає союз з Ахазією, царем Ізраїлю, стосовно торгівлі на Червоному морі. Він одружує сина Йорама з Аталією, дочкою царя Ахава з Ізраїлю (2Цар. 8:8,26). Ще до смерти батька, Йорама, Ахазія загинув внаслідок поранень, що їх він отримав під час повстання Єгу, царя Ізраїлю. Тоді законним наступником стає другий син, Йоаш. Оскільки він ще є дитиною, правління перебирає мати Аталія, яка вбиває усіх наступників давидівського престолу, обіймаючи престол від 841 до 835 р. до Хр.. Маленького Єгоаша врятувала його тітка, сестра Ахазії, сховавши в храмі. Йорам і Аталія завели в Юдеї культ Ваала, а за ними пішов і Ахазія, їхній гідний син (2Цар. 8:18).
Царювання Аталії, що тривало шість років, перериває давидівське потомство в царстві Юди. Дочка жорстокої Єзавелі, цариці Півночі, бажає знищити давидівську династію. Але втікає син Йорама, Єгоаш, якого вирощує і виховує священик Єгояда, який одного прекрасного дня помазав його царем, отримавши підтримку війська і народу, та наказав ув’язнити Аталію, яку пізніше вбито. Увесь епізод видається своєрідною виставою, яка доводить законність прав давидівської династії. Цікавий теж попередній випадок наймолодшого сина Єруббаала, якому вдається уникнути смерти (див. Суд 9). Не можна з певністю сприйняти факти з доби Єгоаша. Він міг бути просто знаряддям у руках священика Єгояда, який мав на меті звести нанівець вплив Аталії і самому контролювати царя. У тексті стверджується: «І робив Єгоаш угодне в Господніх очах по всі дні, коли вказував йому священик Єгояда» (2Цар. 12:3).
Біблійні тексти повідомляють, що Єгоаш намагався розпочати відбудову храму на кошти, зібрані з пожертв (2Цар. 21:1-22; 2Хр. 24:1-16,23-27). Але на 23-му році його царювання відбудову ще не закінчено. Зібрані гроші або погано використовувалися, або просто розкрадалися. За царським указом гроші «давали робітникам праці та направляли ним дім Господній» (2Цар. 12:15). Крім того, розповідається, що Газаїл, цар Араму, здобуває Ґат і готується до облоги Єрусалиму (2Цар. 12:18). Однак, він відступає від святого міста після того, як Єгоаш віддав йому «все золото, що знайшлося в скарбницях Господнього дому та дому царського» (2Цар. 12:19). Єгоаша, який розпочав своє царство 835 р. до Хр., вбили його урядовці (слуги) у 796 р. до Хр. (2Цар. 12:21).
Після нього на престол приходить син Амація (796-790 рр. до Хр.). Біблійний текст каже: «І сталося, як зміцнилося царство в руці його, то він повбивав своїх слуг, що забили його батька царя» (2Цар. 14:5). Можливо, цими «слугами» були усі працівники храму і члени священичої сім’ї, які намагалися вплинути на царя? Епізод про збір пожертв на відбудову храму відкриває нам напруження, які існували між престолом і вівтарем. Амація воює проти Едому і перемагає (2Цар. 14:7). Однак він програє війну проти Йоаша, царя Ізраїлю. Його ув’язнено і приведено в Єрусалим, де ізраїльтяни нищать частину муру і грабують храм (2Цар. 14:8-14; 2Хр. 25:17-24). Битва між Амацією і Йоашом відбулася в Бет-Шемеші, на захід від Єрусалиму, в Юдеї. Дехто вважає, що Амація для того, щоб вирушити проти Едому, закликав солдатів північного царя, але не заплатив їм після перемоги. Через це вони пограбували деякі села Юдеї. Сам епізод залишається досить неясним, зважаючи на добрі стосунки між двома царствами в цей період.
Амацію також вбито в результаті змови в Лагіші, відтак аристократія ставить на престол його сина, на ім’я Уззія, або Азарія (790-739 рр. до Хр.). Під час його довгого правління Юда доходить аж до берегів Червоного моря. Було відбудовано порт Елат. Згідно з Другою книгою Хронік, Уззія воював з успіхом проти филистимлян, арабів, меінітів і амонітів (1Хр. 4:41; 2Хр. 26:7). Він будує чисельні укріплення, підтримує добрі стосунки з Північним царством. За часів царювання Уззії Юдея осягає свою найбільшу славу і навіть певний економічний добробут. За біблійним свідченням, цар захворів на проказу в 750 р. до Хр., після 20 років царювання (2Цар. 15:5; 2Хр. 26:16-21). Тоді його син Йотам стає спів царем (2Цар. 15:5). Феномен спільного царювання, який численні науковці стверджують теж у стосунку до інших держав, не надто відомий, тому інші науковці його відкидають. Це одна із причин, чому дуже важко датувати цей період. В асирійських анналах Теглат-Фаласара III згадується цар Юдеї Азріях (АНЕТ 282-283). Він очолював у 743 р. до Хр. антиасирійську коаліцію. Можливо, йдеться саме про Уззію-Азарію.
У Книзі Ісаї (Іс. 6:1) говориться, що видіння-покликання Ісаї відбулося в рік смерті Уззії. На його місце приходить син Йотам, який, якщо взяти до уваги його спільне царювання протягом 12 років, править в Юдеї десь біля 20 років (750-731 рр. до Хр.). За його царювання діють пророки Ісая, Осія і Михей. Він мусить відповісти на напад Резіна II з Сирії і Пекаха з Ізраїлю (2Цар. 15:37). Але історична ймовірність цієї біблійної інформації досить сумнівна. Ймовірно, початок сиро-ефраїмської війни потрібно перенести в часи царювання Ахаза в Юдеї, як про це було сказано в історії Північного царства.