Юдейський історик Йосип Флавій описує своїм елліністичним читачам групи і спільноти, що існували в юдаїзмі на початку І століття по Хр. за моделлю грецьких філософських шкіл: «Існують три філософічні школи: перша складається з фарисеїв, друга із садукеїв, а третя, що живе за дуже строгими правилами, з есенів». Часто садукеїв з рабинами порівнювали до епікурейців, філософія яких була зосереджена на земному житті. Оскільки садукеї зникли після знищення Єрусалиму в 70 р. по Хр., до нас дійшло дуже мало прямих свідчень про них. Можна однак ствердити, що садукеї не були подібні у своїх поглядах до епікурейської школи. Але ким були члени цієї групи, названої їхнім іменем?
Назва «садукеї», безсумнівно, походить від імени Садока первосвященика часів царя Соломона (1Цар. 2:35), якого священики уважали своїм предком. У короткому описі майбутнього Ізраїлю, країни і храму, що його знаходимо в Єзекіїля (Єз. 40-48), синам Садока доручено священство (Єз. 40:46; 43:19; 44:15; 48:11). Садукеї мали значну роль у відновленні юдейської спільноти після переселення і, як законні священики, дбали про храмовий культ в Єрусалимі.
За часів заворушень за панування в Сирії Антіоха IV, стародавня династія великих садукейських (від «садукей») священиків зазнала кінця. Ясон, що симпатизував грекам, усунув від влади і замінив брата Онію. Він поводився як співзасновник еллінізму. Макавейське повстання поклало кінець зростанню еллінізації. Коли Азмонеї, які не були садукейського походження, дещо пізніше перебрали верховне священство, у храмі і далі перебували потомки Садока, виконуючи священичі функції. Азмонеї могли управляти лише за умови мирної співпраці з священичою єрусалимською аристократією, яка, у свою чергу, могла зберегти політичний вплив, лише згоджуючись співпрацювати з владою. Однак не всі священичі класи були згідні на такий компроміс. Певна група більш ригористичних священиків зібралася довкола учителя справедливости і заснувала незалежну групу, що старалася виконувати до найменших подробиць усі обрядові приписи Закону. Так дійшло до конфлікту з первосвящеником, що привело до розколу цієї групи з храмом; для свого перебування вони вибрали західній берег Мертвого моря, де спільнота Союзу зібралася під проводом «синів Садока, священиків, що дотримуються союзу». Від цих садукеїв відокремилися священики, які залишилися в Єрусалимі, продовжуючи і далі служити в храмі і приймаючи компроміс з Азмонеями.
Спільнота садукеїв виникла з єрусалимської аристократії, членами якої були люди з високими священичими функціями і вихідці з найбільш впливових родин в Єрусалимі. Їхнє походження привело до консервативних позицій, але їхні функції й уряди змусили їх до конкретних дій і до реалістичного обміркування ситуації. Таким чином, садукеям доводилося увесь час слідкувати за тим, хто на даний момент є сильніший. У часи царювання Саломе Олександри їхній вплив впав: коли книжники з фарисеїв увійшли до синедріону, садукеї, хоч і далі мали більшість, мусили шанувати теж і їхню думку.
Садукеї трималися строго слова закону; отже, вони відкидали шановане фарисеями усне передання, відмовляючись покласти його на рівень записаного передання. Між садукеями також були книжники, які вивчали і вирішували питання з інтерпретації закону. Вони не вірили в ангелів, ані в злих духів (Дії 23:8), а передусім не поділяли очікування воскресіння мертвих останнього дня. Садукеї, що розмовляють з Ісусом (Мр. 12:18-27), намагаються довести, що не може існувати воскресіння мертвих (наприклад, одна жінка мала сімох чоловіків). Ісус відкидає цю ідею як абсурд. Після воскресіння більше ніхто не буде ні одружуватися, ані виходити заміж; життя воскреслого вже в жодний спосіб не можна порівняти до земських обставин. Надія на воскресіння мертвих спирається на законі Мойсея: Бог є Бог Авраама, Бог Ісака, Бог Якова (Вих. 3:6). Тому що Він є Богом живих, а не мертвих, імена праотців, яким Він є Бог, є гарантом воскресіння мертвих.
Садукеї, ще більше від фарисеїв, дотримувалися суботи і не допускали жодних спроб полегшити цю заповідь. Кари мали відповідати тим, що приписані законом, і тому кара смерти мала завжди бути виконана каменуванням.
Їхнє політичне уміння дало їм змогу займати найвищі посади як за часів Ірода, так і римських губернаторів. Первосвященики вибиралися лише з-поміж них. Крім того, садукеї завжди намагалися залучити до їхньої віри, зверненої на теперішнє життя, відкрите ставлення до світу, визнаючи завжди світську владу і намагаючись припинити зростання ненависти населення до римського окупанта. Вони спротивилися не лише зелотам, що закликали до відкритого протесту, але теж і фарисеям, що намагалися просто ігнорувати поганську владу. Крім того, їхня влада і вплив були обмежені, як це зауважує і Йосип Флавій: «Коли вони посідають високі посади, хоч і проти власної волі і з чистої конечности, вони дотримуються того, що кажуть фарисеї, інакше народ би їх не терпів». Коли вибухнуло повстання проти римлян, вони даремно намагалися уникнути збройної сутички. Занепад Єрусалиму позначився теж і на їхній долі. Після зникнення садукеїв із знищенням міста і храму, віднова юдейської спільноти була розпочата і проведена лише фарисеями, що пережили катастрофу.