Разом з фарисеями і садукеями Йосип Флавій згадує і третю юдейську групу: есеїв. У Новому Завіті часто говориться про фарисеїв і садукеїв, а, натомість, ніколи не згадується есеїв. Про них більш обширно говорять нам тільки Філон Олександрійський та Йосип Флавій. Та оскільки ці виклади є позначені їхніми особистими цілями – вони бажають представити грецьким читачам, хто такі есеї – потрібно читати їх з певною пересторогою.
Есеї сформували окрему групу в юдаїзмі. Вони вели ще більш відокремлене життя, ніж фарисеї і садукеї, які великою мірою визначали релігійне і політичне життя в країні. Їхнє ім’я походить з арамійського гассая (побожні), як їх напевно називали спочатку поза цим рухом; можливо, у цьому імені можна зауважити певний натяк на їхнє походження: вірні законові юдеї, що брали участь у повстанні Макавеїв, називалися гасідім, побожні. Отже, есеї походять з тієї самої групи, що і фарисеї, від яких різняться ще більш строгою послушністю законові, їхнє число, за Філоном і Йосипом, доходило до 4000. Жили вони здебільша по селах Палестини, деякі теж і в містах, і збиралися в спільноти для того, щоб уникати будь-якої нечистоти. Члени спільноти залишалися неодружені; вони відмовлялися від шлюбу не задля аскетичних тенденцій, чужих, між іншим, юдаїзмові: вони уникали стосунків з жінками, щоб не стати нечистими. Були теж і групи одружених есеїв, що в шлюб вступали лише після трьох років випробування, коли майбутня дружина мала довести свою здатність народжувати дітей. На шлюб дивилися лише як на засіб дітородження; під час вагітности уникалося статевих стосунків. Для есеїв важив закон зберігати обрядову чистоту цілої спільноти і всіх її членів.
Есейські спільноти жили під проводом наглядачів, наказам яких усі мали підкорятися. Хто бажав вступити до спільноти, отримував передусім малу мотику, «пов’язку соромливости» і білу одежу. Це показує, яку велику вартість мав закон чистоти: мотика служила для того, щоб викопати глибоку яму, щоб у ній сховати кал; пов’язка соромливости служила для того, щоб прикрити певні частини тіла, щоб не образити «Боже сяйво», тобто сонце, а біла одежа була одягом чистих. Кандидат до спільноти мусив перейти теж один рік «новіціяту». Якщо результат був позитивний, то його допускали до обмивань, щоб бути учасником чистоти спільноти. Через два роки він сприймався як повноцінний член спільноти з правом брати участь у спільних обідах.
Члени спільноти віддавали свої маєтки на добро спільноти: не існувало приватної власности. Адміністрація спільних дібр була під наглядом економів, призначених спільнотою. День розпочинався дуже рано, ще перед світанком, молитвою, після якої всі йшли до праці на поля. На обід всі збиралися, милися холодною водою, одягали білі одежі, а потім починався обід, на початку і в кінці якого священик промовляв молитву. По обіді кожний повертався до своєї праці, і всі знову збиралися тільки на спільну вечерю. Всі дотримували дуже суворо денний порядок. Під час зібрань спільноти панувала абсолютна тиша: говорили один після другого і в строгому єрархічному порядку.
При вступі до спільноти кожний член зобов’язувався перед усіма дотримувати правила спільноти. Перш ніж хтось «міг бути допущений до спільного стола, він перед членами спільноти мусив скласти строгу присягу: почитати Бога, виконувати особисті обов’язки стосовно людей, нікому не робити кривди з власної ініціятиви, або з наказу когось іншого, ненавидіти завжди несправедливих і підтримувати справедливих, бути чесним зі всіма, але передусім з начальством». Спільнота складалася з чотирьох класів, поділених між собою. Останній, що прийшов, мав триматися так далеко від найстаршого, що навіть не смів його доторкнутися. Якщо дійшло б до контакту, то це спричиняло б нечистоту, яку можна було змити тільки обрядовим умиванням. Суботу теж дотримували в найстрогішому послусі до закону. Жодну роботу не можна було виконувати в суботу: їжу приготовляли попереднього дня. У суботу не можна було навіть виконати фізіологічні потреби, щоб не осквернити день. Якщо хтось провинився, його жорстоко карали. Більші провини карали вигнанням зі спільноти.
Члени спільноти не могли нічого розповідати стороннім про життя, правила і книги спільноти. Філон і Йосип не повідомляють нам, які книги вони мали. Щодо доктрини, Йосип каже, що для есеїв безсмертна душа людини походить з неба і її доля наперед визначена, а тіло є в’язницею для душі. По смерті душі звільняються від кайданів тіла: добрі летять у напрямку до неба і приєднуються до блаженних, а злих кидають на місце кари для того, щоб вони отримали заслужене покарання.
Це представлення есейських понять в елліністичний спосіб дає нам можливість побачити в ньому доктрину, згідно з якою шлях кожної людини є визначений наперед. Це залежить від Божого рішення, чи її шлях веде до спасіння, чи до прокляття. Тіло вмирає, але дух, даний Богом, починає нове життя. Ці основні характеристики есейської науки, на які Йосип лише натякає без подальшого поглиблення, відповідають загалом навчанню текстів, що походять з Кумрану. Життя і віра есеїв зумовлені сильним бажанням бути чистою спільнотою Ізраїлю: з цього можна зрозуміти і їхнє строге пояснення закону, і скрупульозне виконання приписів обрядової чистоти.
Есеї – з розповідей Плінія Старшого – мали осередок своєї спільноти на березі Мертвого моря. Хоча вони зрідка з’являлися поза спільнотою, їхній спосіб життя був зразковий, що в особливий спосіб відзначено під час повстання проти римлян, в якому вони брали участь у великій кількості, включаючи теж і командування. Вони до самого кінця залишилися вірними законові Ізраїлю, виявляючи надзвичайну відвагу. Йосип хвалить їхній порив, підкреслюючи зневагу, яку вони мали до смерти: «Їхні почуття виявилися між іншим і у війні проти римлян, в якій вони мучені і тортуровані, позначені вогнем і шматовані, віддані на всі можливі муки для того, щоб богохулили дателя закону, або з’їли щось забороненого, залишилися постійними в їхній відмові, не кажучи ні слова своїм мучителям, ані не проливаючи ні однієї сльози. Натомість, усміхаючись серед болю і насміхаючись із своїх мучителів, вони віддавали радо своє життя з певністю, що отримають його назад одного дня». Спільнота есеїв також зникла серед страждань і страхіть війни.
Відколи відкрито документи Кумрану, численні науковці висувають гіпотезу, що кумранська спільнота була осередком есейського руху. Ця гіпотеза має високий рівень ймовірности, хоч у писаннях спільноти з Кумрану дотепер ще ні разу не знайдено слова «есеї».