Приглянувшись до біблійної та християнської науки про походження людини – її душі й тіла, – треба звернути увагу на деякі помилкові погляди, головно щодо людської безсмертної душі. Ми вже довели ненауковість і абсурдність так званої еволюційної теорії про походження людського тіла і бачили єдине правдиве та логічне, отже, з наукою не суперечне, біблійне вчення про створення людини. Деякі вчені нібито намагаються робити закиди щодо Божого походження людини, розглядаючи світ та природу, суто земного й натуралістичного погляду. Є науковці, які не сприймають розмов про людського духа чи людську душу, бо вони не можуть тієї дійсности виміряти своїм людським метром ані зважити вагою, ані побачити під мікроскопом, ані навіть розрізати скальпелем. З цього роблять для себе дуже вигідний висновок, мовляв, душі людської взагалі нема. Незважаючи, однак, на всі свої механічні заходи і вченість, вони глибоко помиляються, бо людський дух, хоч невидимий для людського ока, та все ж не є недоступний для справжньої науки; людський дух має зовнішні прояви, що можуть бути предметом наукового дослідження, оскільки вони і є предметом здорового людського розуму.
Може, ви колись спостерігали за кротом, наприклад, тоді, коли він виставляє свою голівку із землі? Чи бачили ви швидкий біг зайця або гарний політ птиць? Очевидно, ми при різних нагодах придивлялися до тих органів тіла тварин, за допомогою яких вони розгрібають землю, швидко бігають або ширяють в надземних просторах. Тоді могли ми зауважити, що кожна з тих тварин є немовби якимсь живим знаряддям вищого розумного єства, щоб виконати чітко визначені чинності. Лапки крота так збудовані, щоб із найбільшою легкістю рити довгі підземні ходи, в яких він знаходить для себе і житло, і їжу. Кріт абсолютно неспроможний для іншого, він не полине повітряними просторами, як птах. Ластівка ж створена для життя в повітрі, де виловлює поживу собі, своїм пташенятам. Вона неспроможна жити в підземних норах кротів. І так кожна тварина. Людина ж є винятком, бо пристосовується до всіх умов земного життя: з однаковою легкістю керує автомобілем, спускається в глибини моря на підводному судні і в одязі водолаза, проникає в надра землі, підноситься у небесні простори, не міняючи при цьому ані своєї природи, ані зовнішнього вигляду, ані навіть роду. Одне слово, людина в усіх цих вимірах завжди залишається собою. Вона має розумну душу, тож панує над матерією, інстинктами і механізмами. Завдяки своїй духовності людина, винайшовши різноманітні пристрої, залишилася їхнім паном. Вона не стає й ніколи не має стати їхнім невільником. Інструменти служать людині для здійснювання планів, які вона укладає своїм геніяльним розумом, щоб сповнити прагнення волі та серця. Згідно з навчанням Енґельса та його послідовників, людина стала людиною завдяки своїй праці. В його книжечці «Роль праці в учоловіченні мавпи» читаємо: «В чому полягає різниця між стадом мавп та людською громадою? – У праці», – відповідає Енґельс. Потім автор пускається в самовільні вигадки і фантазії, описуючи, як то наші предки із зміною умов життя повипростовували спини й стали рівно ходити; згодом почали виробляти перші знаряддя для щоденного вжитку. Таким чином людська рука чимраз більше вдосконалювалася, аж так, що, на думку Енґельса, не тільки можна було називати її знаряддям праці, але також продуктом тієї ж праці. Енґельс твердить, що праця, імовірно, мала й інші наслідки, вносивши зміни в людський організм; відіграла вона велику роль і в розвитку людської мови, ба навіть у вдосконаленні людського мозку. Тому Енґельс і марксисти вважають, що праця створила людину, а не людина працю.
Однак досвід та історія людського роду на землі повчають, що людина не потребує змінювати власну фізичну структуру, щоб виконувати якусь нову працю чи заняття; їй досить винайти якийсь новий інструмент, нове знаряддя, потрібне до нової праці, щоб як слід усе зробити. Людське тіло й далі залишається таке саме: ані не змеханізоване, ані не перемінене, людина є винахідником знаряддя, приладдя, проте залишається завжди їхнім вільним паном. Людина своєю природою не призначена тільки для якоїсь одної роботи чи заняття, як тварини та всі інші створіння. Наслідки цієї дійсности є величезні, і то не тільки для самої людини, а й для Всесвіту. Людина хоч і наймолодший житель землі, але перемінила її і обличчя світу, і то за дуже короткий час, в таку складну й велетенську організацію, що як призадумаємося над цим, то відразу ствердимо, що в основі того устрою, створеного людиною на землі, лежить розумний дух людини – її винахідливість. Усі інші живі створіння залишились у своєму первісному стані та виконують, немовби механічно, споконвічні Божі плани та задум, для яких їх було створено. Людина ж здатна до свідомої праці та чинности, а не тільки до життя за інстинктами, як це діється, наприклад, у рої бджіл.
Людина не є обмежена, як тварина, інстинктами, хоч би вони й були дуже потужні. Та які б ці інстинкти не були, вони завжди напрямлені до якоїсь одної праці чи завдання, і то стисло визначеного й точно окресленого. Відповідно до морфологічних різниць та відмінностей, стосовно інстинктивної активности тварин ми розподіляємо їх на різні роди. Тільки людина, що спроможна виробити собі всі можливі приладдя, знаряддя та всілякі машини, є вийнята з-під того закону. Людина не є невільником, залежним від праці навіть у своїй фізичній побудові. Навпаки, її поставлено паном, господарем і управителем над усіма іншими живими істотами і неживими речами. Із людиною та її приходом на землю настає щось цілком нове, і то не завдяки людському тілові, але власне духові. Інструменти й машини, навіть такі складні, як трактор, автомобіль, літак, радіотелеграф, телевізор і т. д., хоч є щоправда, ділом людських рук, але також – і то ще більше й на першому плані – є свідоцтвом людського духа, його зовнішніми проявами. Тим-то людського духа можемо бачити лише в його зовнішніх проявах: на кожному кроці, на кожній п’яді нашої земної кулі, а сьогодні навіть уже й поза нею, в просторах на орбітах штучних супутників. Немає такого крилатого створіння, якому поштовх давали б інстинкти, хоч минули вже тисячі й мільйони років, щоб вони планували, пробували, змагалися злетіти поза атмосферу, в напрямку інших планет чи зір. Коли б ми так сьогодні поглянули з льоту літака на нашу землю, поперетинану дорогами та каналами, то побачили б наче сітку павука розпростерту по всій земній кулі. Що це все означатиме для якогось спостерігача, коли подивиться згори? Це свідчення, це докази праці та діяльности, що їх не можна пояснити без людської душі, людського духа, подібні, а чи тільки приблизні знаки на інших планетах, наводять учених на думку, що там, на отих планетах, існують живі та розумні істоти. Чи не так само думали б справді ті розумні істоти з інших планет, дивлячись на землю, на споруди на ній, створені людською рукою і генієм? Тому немає причини вважати нелогічним і заперечувати в людині, що її ми знаємо як земну розумну істоту, наявність того духа, якого ми ладні приписувати якимсь уявним і поки що недоведеним розумним створінням планети Марса, Венери чи інших планет. Це принаймні велика непослідовність та нелогічність, не кажучи вже, що зовсім не науковий підхід до життя, а прийом, продиктований якимось політичними «кредо» чи вимогами економічної системи тощо.
Людина – це завершення живих видимих створінь: чи то під оглядом тілесним (тіло ж бо немов вицвіт усього видимого матеріяльного світу), а чи з огляду на її духа, якого не можна в жодний, навіть приблизний спосіб, пояснити якимсь звичайним розвитком – еволюцією матеріяльного світу, органічного чи неорганічного.