Кожен християнин має багато способів освятити себе і світ довкола. У цих есеях я буду розглядати дуже особливий спосіб зустрічатися з Богом, жити в Ньому й Ним. На моє глибоке переконання, візантійський шлях досі найбільше годиться для сучасної людини, що прагне збагнути чисту поезію і благодать Євангелія. Думаю, що люди на Заході, а особливо американці, здатні легко пізнати його і збагатитися, не вдаючись до жодної інтелектуальної капітуляції.
Украй легко інтелектуалізувати віру, але як важко адаптувати її для всіх наших чуттів, і дати їм змогу істинно сприйняти життя або частку життя в геть новому світлі! Як важко полонити трепетом і зачудуванням, даруючи нову візію того, чим є життя і яким воно має бути!
Християнство – не абстрактна доктрина, відокремлена від реальности й історії. І воно не минуще, мерехтливе світло, яке недовго сяє і гасне. Християнство – безконечне торжество життя і любови між Богом та людиною, реалізоване у фактичній історії. І чи не тому, що реальне життя й любов сповнені такої сяйливої краси, ми просто мусимо віддатися цьому торжеству?
Ні, християнство – не інтелектуальна вправа. Це містерія життя в обіймах Любови. Єдина заповідь Христа, що властива Йому і тільки Йому у всьому писемному Переданні така: “Любіть, як Я полюбив”. Християнство – пишнота людського життя, яке підносить, очищує, спасає й обожує Божа присутність. І ця присутність не статична. Це неосяжний плин Божої Любови, завжди діяльної, спраглої віддати себе людині в Ісусі Христі.
Така справжня історія християнства, що завжди має бути об’єктом чудесного величання. Самі слова сухі й пусті проти живої дії. Можна дати сотню лекцій про Воскресення, перечитати п’ятдесят книг про Різдво, і попри це оминути трепетне переживання цих свят. (Спостерігаючи за великодньою процесією або розкриванням різдвяних подарунків, можна пережити більше піднесення, ніж містить безпосередній досвід Воскресення багатьох християн!) Маємо лише величати свою віру і спізнати її чудо. Тільки тоді ми будемо “знати” її якнайглибше.
І ще одне останнє слово про формат цих есеїв. Я доклав чималих зусиль, щоби відступити від складної богословської термінології. Це було реальне, складне завдання, але й приємне також, можу запевнити вас. Видавалося, наче я складаю для вас на екрані фрагменти життя, щоби ви самі могли спізнати життя і любов у всій реальності та красі.
Ці есеї було написано упродовж багатьох років і доопрацьовано поки я був Мелхитським Католицьким Архиєпископом Галілеї з 1968 по 1974 роки. Особливо я хочу подякувати отцеві Бобу Вайлду з сім’ї “Мадонна Гауз”, без чийого підбадьорення і важкої праці ця книга зосталася б лише низкою невпорядкованих статей або самих лише думок у моїх медитаціях і молитвах, з яких вона зародилася.
Я вітаю прагнення будь-яких критиків цих сторінок – вірних та атеїстів – висловити свої думки. Усяка критика, промовлена щиро, допоможе з’ясувати реалії віри й істини, які я спробував описати тут.
Архиєпископ Джозеф М. Рая, “Мадонна Гауз”, Комбермер, Онтаріо, 1975