“Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А Ангол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він” (Мт. 28:1-6).
Це просте і буденне оголошення факту, на взір багатьох інших фактів, про які розказано в Євангеліях. Однак воно переповнене радістю, позаяк голосно звіщає – усе, за що боровся Ісус, справжнє й реальне!
Гріб, за своєю природою, містить мерця, якого туди покладено. Кожен гріб від самого початку людства і до кінця віку, має знак, що розповідає про людину, яка лежала там: “Тут лежить Мойсей. Тут лежить Мухамед. Тут лежить Сталін”. Кості всіх святих, пророків, завойовників світу і всіх людей лежать у землі, куди їх поклали. Однак гріб Христа має особливий знак, унікальний і неймовірний: “ Нема Його тут, бо воскрес!” Та сама людина, що жила 33 роки і наприкінці страждала, умерла і була похована, не перетворилася на сухі кістки й попіл, а живе й тепер. “Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: Радійте! Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі” (Мт. 28:9).
Подія воскресення – найдивовижніший факт людської історії. Він хвилює. Лякає. Самі апостоли були стривожені ним. Вони повідомляли про нього один одному, далі сумніваючись, чи він таки правдивий. “А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували… вернулися й оповідали, що бачили й з’явлення Анголів, які кажуть, що живий Ві ” (Лк. 24:22-23).
Хай яке реальне, воскресення лишається непоясненним. Його треба спізнати. Треба бачити і торкнутися. “Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю” (Лк. 24:38-39).
Апостол Хома, інколи філософ і скептик за натурою, дуже емоційно висловлював свій сумнів, почувши новину. “Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!” (Ів. 20:25). За тиждень Хома зробив те, що хотів, і повірив.
Усі ті, хто жив з Христом упродовж стількох років, тепер могли відчути той самий доторк Його тіла і стиснути Його руку. Яке диво! Тепер Він такий самий реальний, як і раніше, – і навіть більше! Цей реальний, видимий досвід апостолів і тих, хто зазвичай бував з ними, тривав сорок днів. “Чи не маєте тут чогось їсти? Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними. Лука, який повідомляє про цей найбуденніший фізичний факт, був лікарем, ученим. Він говорить про плоть і кістки, про споживання їжі перед людьми.
Отже, воскреслий Христос – не дух. Цей досвід фізичности воскреслого Христа наповнив апостолів подивом і радістю на решту життя. Усі твори апостола Павла натхненні цим світлом воскресення. Його проповіді, і все його богослов’я повстали зі світла, яке він побачив на дорозі до Дамаску, світла воскресення.
Найдивніше і найнеймовірніше стає буденним фактом у Христі, реальною справою та істиною. Скажімо, Його воскресле тіло, вже не є сумішшю життя і смерти; це життя в його повноті, чию силу й сяйво ніщо не здатне спинити і навіть затьмарити.
У втіленні Особа Сина Божого прийняла в Себе матерію, яка є усім світом, повнотою творіння. У воскресенні та сама матерія стає в ньому живою і життєдайною. Тому воскресення є Преображенням матерії, землі, людини і цілого космосу. Це не сотворення нового життя, а перемога самого життя над смертю. Це життя, яке сяє зі смерті. Це життя, преображене в досконале, прекрасне світло, що сяє в Христі і через Христа.
Преображення Господа Ісуса Христа на горі, як про неї розповідає Євангеліє, є першим виявленням цієї невидимої сили Бога, що трансформує, преображає і притягає в Царство Боже не тільки людину, але й частину творіння, що нижча від неї. Євангелисти, як видається, не можуть знайти слів, щоб описати приголомшливу подію Преображення. Один каже, що “вигляд лиця Його переобразився” (Лк. 9:29-36); ще один, що Його одежа (тобто, сама матерія) преобразилася: “А одежа Його стала біла, як світло” (Мт. 7:1-18). І Лука каже: “І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі” (Мр. 9:3).
Преображення є не чим іншим, як провісником і символом воскресення. Воскресення – це не творіння нового життя; це преображення в повноту життя. Після воскресення на Христових руках далі залишилися шрами від цвяхів, а в боці – рана від списа. Ознаки Його змагань досі видимі й реальні. Він сам, тіло й душа, стають живими й життєдайними. І те саме відбувається з нашою людськістю. Тепер, коли минуло два тисячоліття після воскресення, людство далі носить знаки гріха, відокремлення й відчуження, але зло було переможено і знищено, і досягнуто примирення.