Хоча Христове воскресення – це перемога Христа, воно є також перемогою Бога і перемогою людини. Це відкуплення минулого і звільнення майбутнього. Чеснота і благодать, які походять з крови Христової, пролитої на хресті – і які тепер плинуть з воскресення – рухаються як назад, так і вперед у часі й просторі історії людства. Людство дістає дар загального відкуплення, і Боже життя, життя Пресвятої Тройці тепер досяжне для людини. Примирення – це не тільки примирення людини з Богом; це також примирення людини з людиною, і людини із всесвітом. Навіть більше, у воскреслому Христі нова форма любови, любови, що трансформує будь-яку реальність, стає можливою, і віра оживляється і всотується в безконечну щедрість Бога.
Подальший уривок з проповіді святого Івана Золотоустого – це історія людства. Щоразу, коли його співають і урочисто виголошують у Церкві, він звіщає усьому світові, що реальністю воскресення є спасення, прощення, примирення і найщедріша любов Бога до всіх. Для людини воскресення є радістю, впевненістю, торжеством і вірою.
«Хто побожний і боголюбивий, нехай радіє цим величним і світлим святом. Хто розумний слуга, нехай весело ввійде в радість Господа свого. Хто потрудився постом, нехай сьогодні отримає нагороду. Хто від ранньої години став до праці, нехай тепер одержить справедливу заплату. Хто по дев’ятій годині прийшов, нехай дякує Богові і радісно святкує. Хто по дванадцятій годині прибув, нехай не тривожиться, бо йому ні в чому не буде відмовлено. А хто не встиг і на третю годину, нехай приступить без вагання. І хто прибув лише на п’яту годину, нехай не боїться, що запізнився.
Бо Владика милосердний. Він приймає останнього, як і першого. Він задовольняє однаково і того, хто спізнився, і того, хто працює від ранку. І останнього Він милує, і про першого дбає; і тому щедро дає, і цього обдаровує. І вчинки Він приймає, і наміри вітає; і зроблене шанує, і щирі бажання Він хвалить.
Ось тому й увійдіть усі в радість Господа свого; і перші й останні, прийміть однаково нагороду! Багаті й бідні, веселіться разом! Витривалі і недбайливі, вшануйте цей день! Звеселіться сьогодні ті, що постили, і ті, що не постили! Господня трапеза готова – розкошуйте всі! Пасха свята – нехай ніхто не виходить голодним! Усі відживляйтеся святом віри, всі споживайте з багатства Божої доброти!
Нехай ніхто не нарікає на вбогість, бо царювання вселюдне настало. Нехай ніхто не засмучується гріхами, бо прощення з гробу всім засіяло! Нехай ніхто не боїться смерті, бо смерть Спасителя нас визволила; знищив її той, кого вона тримала. Ад полонив той, хто до аду зійшов; зазнав він смутку, зіткнувшись з Його тілом. Передбачивши це, пророк Ісая голосно кликав: Ад засмутився, стрінувши долі Тебе… Засмутився, бо знищений; засмутився, бо зневажений. Засмутився, бо смерть на нього прийшла. Засмутився, бо зруйнований. Засмутився, бо зв’язаний.
Взяв людину, а на Бога натрапив. Взяв землю, а стрінув небо. Взяв, що бачив, і впав через те, чого не добачив. Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе.
Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого, бо Христос устав із мертвих, і початок воскресення настав спочилим. Йому слава і влада на віки вічні. Амінь».
Воскресення – чудесний факт, який дарує людству найвищу радість, бо це перехід людини від смерти до життя, від рабства до свободи. Людина долучається до життя Бога, і небесне царство тепер об’явилося на землі.
Повне усвідомлення того, чим є Воскресення і що воно приносить людині, просто змушує серце співати від радости, перемоги й захвату. Уся повнота важливости Воскресення зображена на його іконі. Загальна тема ікони – це прірва, яку розкрила грішна, людська, свобідна воля. Вона відокремила людину від Бога, але тепер через неї прокладено міст; “бо смерть Спасителя нас визволила”.
Посередині ікони Воскресення переможний Христос стоїть на зруйнованих воротах аду. Вислів “ворота аду” є символом панування зла, смерти й рабства. Коли Христос “руйнує ворота аду”, то перемагає усе це зло.
- Де твоє, смерте, жало?
- Де твоя, аде, перемога?
- Воскрес Христос – і ти звалений.
- Воскрес Христос – і попадали демони.
- Воскрес Христос – радіють ангели.
- Воскрес Христос – і життя вільно пливе.
- Воскрес Христос, – і не стало в гробах ні одного мертвого.
(Воскресна утреня)
В одному кутку ікони є яма, де лежать демони, позбавлені сили, поки Христос простягає руку допомоги людству, яке заступають Адам і Єва. На тлі зображено потрійне коло, символ космосу; воно купається в тихому світлі. Це світло промениться від Христа, і від Нього поширюється на весь скелястий краєвид і перетікає на ціле творіння. Воно має особливу осяйність. Воно здатне пронизати все, навіть матерію. Воскреслий Христос випромінює присутність Божу. Ікона каже, що воскресення є преображенням не тільки людини, але й цілої землі.
«Господи Ісусе Христе, джерело світла і безсмертя, вічне світло, народжене від вічного світла, безсмертне світло, невидиме, неосяжне, незмінне і повсякчасне! Ти істинне світло, яке перебуває в недосяжному світлі, і світить з нього: Ти світло слави Отця, і Його сяйво. Ти світло небесних сил, і кожного, хто приходить у цей світ». (Молитва нового світла).
Празник Воскресення, Великдень, є головним в усьому церковному році. Це не просто одне свято серед багатьох інших, а кульмінація, осердя, в якому сходиться все, і з якого все черпає смисл. Це найвагоміший факт християнської релігії і християнського життя. Щоб зрозуміти Воскресення, треба пережити і відчути його. Святкування дозволяє зануритися в цей досвід.
На самому світанку, або опівночі, у Церкві цілковито гасне світло. Єпископ виходить із-за іконостасу, тримаючи запалену свічку, яка символізує і репрезентує воскреслого Христа. Аж ось тишу порушено. Христа проголошують світлом у темряві буття. Єпископ запрошує: “Приходьте, вірні, візьміть світло, що ніколи не згасає, і прославте Христа, Який воскрес із гробу”.
Полум’я зі свічки єпископа люди передають одне одному, поки свічки не загоряться в усіх людей і духовенства. Хоругви, ікони, квіти і кадильниці показуються у всіх закутках Церкви. Велика процесія йде надвір. Співають Євангеліє Воскресення. Проголошення живого Христа сповнює всі серця, і всі повторюють звістку, що Христос воскрес і подарував життя.
Тоді люди знову заходять до Церкви, яка повна світла, пахощів і квітів. Усе має перетворитися на велику, радісну перемогу слави й радости. Чудесне дзеленчання дзвоників і розмахування кадильниць супроводжує спів гимнів. Свічада яскраво горять – і навіть кружляють. Вони також мають колихатися і гойдатися, показуючи, що цілий космос запаморочився від радости. Ніщо не стоїть на місці. Там панує надзвичайне піднесення. Бог серед цих людей. Навіть гір запрошують “плескати в долоні” і океани “вистрибувати, як олені”, а ранішню зорю “співати разом з людьми”.
Зазвичай святкові гимни довгі, дуже описові, і містять богословське послання. Великодній гимн дуже короткий. Він стверджує факт, просто і зрозуміло: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”.
Цей гимн повторюють раз у раз упродовж цілого святкування. Щоразу він звучить сильніше і гармонійніше, поки не пройме всі фібри нашої душі. Ми неначе упиваємося міцним вином, і реальність Воскресіння стає такою ж п’янкою: “Прийдіть, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос; у Ньому ми утверджуємося”.
Тайну Воскресення годі осмислити людською мовою, як і не можна дати йому визначення. Ми можемо лише дивуватися з його реальности. Смерть переможена смертю. “Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого” (Воскресна утреня). Воскресення – це знищення аду і початок нового життя. Ми були поховані з Христом у смерті, щоби жити новим життям, коли Христос воскресне з мертвих.
Воскресення триває далі. Усіх запрошено прийняти його і жити в ньому. Тільки особиста зустріч із воскреслим Христом дозволяє людині стати учасником Його життя і відновити свою схожість із Творцем. Це наче весільна зустріч, коли двоє стають одним. У Христі ми віднаходимо, що Бог є любов і що ця любов надихає все творіння; тепер воно дає людському обличчю ясність Бога. “Благословенна людина, яка в кожному лиці бачить лице Боже” (Молитва Евагрія Понтійського).
Але існує очевидний парадокс, що вводить нас в оману. Минули століття після воскресення Христа, але людина досі стикається зі смертю, лихом, ненавистю, самотністю. Це чотирикратне відчуження, яке пустив у рух первородний гріх, досі діяльне в людині. Справді, людина почувається відчуженою від себе. Вона прагне усамітнення. Вона не вірить у свої духовні сили. Вона хоче утекти і сховатися навіть від себе самої. І, звісно, найбільш фундаментальне відчуження, джерело усіх інших – це відчуження людини від Бога. Видається, що Бог більше не є другом людини, яка ходить з Ним у денній прохолоді. Радше, Бог видається суворим наглядачем, від якого людина мусить ховатися, щоб уникнути Божого гніву й можливого покарання.
Усе це відчуження має свій корінь у людині, а не в Бозі. Тому нове життя, Преображення творіння, започатковане воскресенням, – це не автоматичне звільнення ззовні, накинуте людині. Радше це поступове звільнення, до якого людина мусить прагнути, беручи в ньому активну участь. Це мусить бути рішуче й повне прийняття своєї долі. Його слід здійснювати добровільно й цілковито свідомо. Ніхто інший, навіть Бог, не може зробити цього для нас. Усі сили людини: фізичні, моральні, психологічні, духовні мають активізуватися, працюючи разом над усім, щоби прийняти те, чого досягнуло воскресення.
Видається, що часто безсилля людини, її моральне кріпацтво і слабкість роблять таке завдання надто великим – і навіть непідсильним. Навіть більше, не існує процесу мислення, такої сукупности слів, що здатні “довести” йому можливість такого процесу відкуплення. І роль охрещених полягає саме в тому, щоби свідчити про можливість такого усвідомлення. Непереможна сила непереможної Любови мусить бити джерелом з кожної охрещеної особи. Кожен християнин мусить жити цим новим життям, дихати цією новою надією, гідно ходити з новою реальністю примирення в серці.
Саме ця християнська любов у кожному християнині виганяє демонів, викорінює зло і зцілює недуги. Ця християнська любов звільняє і визволяє. Світ не вірить, що така любов можлива. І тільки живучи такою любов’ю, свідчачи про її реальність та силу, християнин пробудить і надихне світ, переконавши його, що наші проблеми можна вирішити. Тільки життя в любові колись зможе переконати світ, що він може стати сім’єю – людською сім’єю, що одного дня буде гідною стати сім’єю Бога.
І тільки в силі, що плине з воскреслого Христа, людина може здобути цю повноту життя – тільки в Христі вона може віднайти, що колишня дорога до смерти тепер стала дорогою повернення до Отця. Дорога, що колись вела в порожнечу й лихо, тепер стала дорогою повернення до Того, хто є життя. Те, чого ми прагнули найбільше, уже стало реальністю у воскреслому Христі, Який приходить, приходить повсякчас, поки Царство Боже не настане остаточно.
Ми віримо, що Бог воскресив Ісуса з мертвих. Тому ми, як християни, певні, “ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим. 8:38-39). І саме завдяки тому, що християни будуть втілювати це твердження у власному житті, світ почне вірити в можливість власного воскресення.