РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
21 вересня святкуємо Різдво Матері Божої, з нетерпінням приготувавшись до нього попереднього дня. Атмосфера радости сповнює ціле богослуження празника. Вдаючись до найбільш екстатичної поезії літургія споглядає в Марії те, що було призначено споконвіку: непорочна, Пречиста Діва, істота, що мала стати початком відкупительного діла Бога. Вона є храмом, де звершиться іпостасне єднання. Вона є здійсненням у людському вимірі Божого вічного задуму відкуплення. Її Різдво є “світанком спасення й освячення людства”. Церква вживає всіх своїх поетичних засобів, щоби відобразити значення і духовну цінність цієї події.
Передусім, розповідають історію Різдва, використовуючи переказ про цю подію, який міститься в давньому рукописі приблизно з початку II століття. Його називають протоєвангелієм Якова.
Батьки Марії – Йоаким і Анна богобоязливо і вірно дотримувалися Закону, однак Бог не благословив їх дітьми. Ані молитви, ані сльози не могли звільнити їх від того, що всі юдеї вважали прокляттям. Бо ж зостатися без дітей означало, що ця пара вже не мала змоги народити Відкупителя.
Одного дня, коли Йоаким зайшов до Храму, щоби скласти жертву Господу, первосвященик вигнав його, жорстоко вилаявши за те, що він не мав нащадків. Пригнічений і дуже засмучений цими докорами, Йоаким приблукав до пустелі, ховаючись від ганьби. На самоті він розкрив своє засмучене серце Господові. У ту саму мить Анна молилася у своєму саду і благала: “О Господи, зглянься на свою слугиню, і побач її сором. З чим маю себе рівняти, о Господи? Чи маю я себе рівняти з птахами небесними? Ні, вони кращі від мене. Ти благословив їх потомством, а я його не маю. Чи маю себе рівняти зі звіриною земною? Ні, вона щасливіша від мене, тому що має потомство, а я його не маю. Чи маю себе рівняти з рибою в ставку? Ні, вона має малюків, що плавають навкруги, а я не маю немовляти, яке могла би леліяти!”
Поки Йоаким молився в пустелі, а Анна в саду, ангел Господній явився обом і звістив їм про зачаття доньки, що матиме велику долю. Переповнений радістю, Йоаким поспішив додому зі щасливою звісткою. На Золотих Воротах міста він зустрів Анну, яка також бігла повідомити йому ту саму радісну новину. У належний час у Йоакима й Анни народилася донька, яку вони назвали Марією, і вони піклувалися про неї якнайніжніше, поки не настав час увести її до Храму.
ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
4 грудня – празник Введення в храм Пресвятої Богородиці. Воно було відоме в Єрусалимі в VI столітті. У VII столітті його відзначали на цілому Сході, і звідти воно поширилося на Захід. Загальний богословський мотив цього празника полягає в тому, що Марію, непорочну Діву, Храм живого Бога, було віддано Всемогутньому в Його святому Домі в Єрусалимі.
Автори богословських трактатів (гомілій) і поети (піснеписці), такі як Андрій Критський, Йосип Піснеписець, великий Потій, Іван Дамаскин та інші із захватом описують цю подію. Використовуючи всі можливі літературні стилі й форми, вони змагаються один з одним, намагаючись відобразити духовну цінність і божественне послання празника. Вони прикликають на служіння своїй Цариці усі поетичні та наукові таланти, збагачені глибокою любов’ю та ентузіязмом. Подальші цитати – із богослуження празника.
- О вірні, звістімо одне одному нині радісну новину,
- Співаймо псалми Господові
- І пісні хвали на честь Марії, Його Матері, нашої Цариці.
- Вона є святим Наметом, Кивотом,
- Що містив Слово невмістиме.
- Дитям чудесним способом приведено її до Господа,
- І Захарія, первосвященик, приймає її, радіючи вельми,
- Бо вона оселя для Найвищого.
Святкування уведення Марії до Храму – це ідеальний приклад того, як християнство має ставитися до реалій Духа. Як тільки цю подію споглянути в Бозі, віра і любов співають хвалу й зачудування.
- Прийдіть і радісно прийміть ту,
- Кого пророки Божі провістили,
- Натхненні Святим Духом.
- Уведіть її до святого Храму,
- Щоби вона могла зростати у святості,
- І стати престолом Божим, чертогом,
- Чертогом подиву всіх нас перед Господом.
Навіть легенди та народна уява заходять у царину віри, сповнюючи її захопленням. Кого цікавить, чи ці подробиці справді історичні? Вони прекрасні, і ми знаходимо в них втіху і безмежні виднокраї для своїх роздумів.
Коли Анна була благословенна чистою і пренепорочною Марією, вона увела її в Храм Божий, і покликала всіх малих сусідів, щоби вони несли запалені смолоскипи і йшли поряд з нею. І вона промовила: “Іди, моя дитино, до Того, хто послав тебе мені. Бо присягою обіцяна Ти йому. Ти фіміам з найніжнішими пахощами. Піди за запону і спізнай тайни Божі. Приготуйся стати пречудовою оселею для Ісуса, Який дарує велике милосердя світові”.
У день Введення (як далі розповідає легенда) Анна і Йоаким, батьки Марії, запросили усіх сусідських дітей, щоби вони супроводжували їхню доньку до Храму. Вони всі несли свічки і йшли з нею радісною процесією, поки “ангели дивилися вниз зі своїх небесних терас, зачудовано плещучи в долоні і кажучи: “Погляньте! О Диво! Діва заходить до Святого Святих. Сьогодні юні дівчата радісно ідуть, несучи запалені смолоскипи перед Марією, святою духовною Торою. Вони несуть її з великою шанобою до Святого Святих, передвіщаючи, що з неї на нас засяє чудесне Світло, яке опромінить всіх тих, хто перебуває в темряві невідання”.
У Храмі Марія стає прикладом для тих, хто шукає в спогляданні видіння Бога. Григорій Палама (1290-1359) пише: “Уведена в трирічному віці до Святого Святих юдейського Храму, Марія присвячує себе мовчазному спогляданню, і навіть більше – самій осяйности благодати, силі обоження. Матір Божа єднає свій розум з Богом завдяки увазі та невпинній Божій молитві… підносячись над різноманіттям думок і всіляким інтелектуальним пориванням. Вона бачить славу Божу і споглядає божественну благодать, анітрохи не залежачи від сили чуттів, сама будучи священним видінням і чудом для тих, хто звільнив свій розум” (Гомілія на празник Ввведення в храм Пресвятої Богородиці).