Втілення Христа тісно пов’язане зі святим Євангелієм, яке, по суті, продовжує, пояснює і звіщає втілення в нашому людському досвіді. Позаяк Син Божий, у Своїй сутності, є життям і дарує життя, і Він об’являє Себе не тільки діями, але й також словами, які промовляв сам і якими розповідали про Нього. Ці слова – засіб живого, особистого знання про Нього; вони є дух та істина.
Коли Христос звіщає нам про Себе, Він одночасно об’являє Отця і звіщає нам про життя Отця. Ісус бесідує з нами, щоби прийти до нас з даром самооб’явлення і самопожертви. У такому спілкуванні ми преображаємося самі, прямуючи до глибшої віри, надії й любові. “Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина” (Євр. 1:1-2).
Дійсно, у Старому Завіті Бог об’являв Себе неповно і багаторазово. То було повільне розкривання майбутньої тайни, яке спонукало нас нетерпляче чекати на об’явлення Божої величі і самого Божого єства. Старий Завіт – це “ тінь майбутнього, а тіло – Христове” (Кол. 2:17). Об’явлення означає “піднесення завіси”. Повільно завіси тайни Божі підносилися книга за книгою Старого Завіту, об’являючи потрохи дедалі більше і більше Бога. Але Христос прийшов як повнота Бога, як “образ невидимого Бога” (Кол. 1:15).
Достоту як Святий Дух здійснив втілення в лоні Діви, щоби Син Божий став Сином Людським, так і Дух надихнув євангелистів записати тайну слова Божого, яке таким способом стало словом людським: святим Євангелієм. Те саме Божество, Вічне Слово Боже, прийшло у світ і втілилося в слові людському.
Євангелії є словом Божим не тому, що механічно відтворюють усе, що сказав Христос, а тому що вони написані про Нього під впливом Духа, Якого послав Христос. “Говорив це Я вам, бувши з вами. Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Ів. 14:25-26). Святий Дух прийшов і “отінив” євангелистів. Він надихнув їх якнайкраще викласти євангельське послання.
Євангелії відтворюють людською мовою й досвідом життєдайне втілення Сина, Який знову “воплотився з Духа Святого” в людському слові. Бог дозволяє нам зустріти Його в цій тайні інакшим способом. Слово Бога тепер повсякчас житиме з нами в Книзі, завдяки якій Він оживе в нас і пробудить те саме життя, яке пробудив в її авторах і тих, до кого промовляв на початку.
Отже, Євангеліє – це реальність присутности Христа. Це престол, де сидить Слово і звідки навчає Свій народ та увесь світ. У Візантійській Церкві священнослужителі ніколи не торкаються Євангелія, спершу не поклонившись йому. Вони так само офірують йому ладан, як і Христові. Цю Книгу слід оправляти не в звичайну оправу, як будь-яку іншу книгу, а з додаванням золота, срібла чи якогось іншого дорогоцінного матеріялу. Христос наш Цар і Вседержитель; тому ми мусимо одягати Його в шати, що гідні царя.
Також ми кладемо Євангеліє на престіл, наче на небесний престіл, звідки Христос управляє всім почитанням та ікономією Свого народу. Ми підносимо його високо над головою, ідучи врочистою процесією, і падаємо ниць, коли його несуть поряд. Це поклоніння – знак визнання великої мудрости Божої і радісної вдячности за неї. Пройняті трепетним по-читанням перед цією тайною любови, ми низько вклоняємося, почитаючи Христа, Який присутній у Своєму слові і живе у Своєму Євангелію: це Він сам розмовляє з нами і повчає нас. Таке проголошення слова – це таїнственний акт, позаяк цей діялог з Богом преображає нас.