Для візантійської ментальности таїнства хрещення, миропомазання і Пресвятої Євхаристії – єдиний процес, через який людина входить у життя Пресвятої Тройці. Отець сотворяє нове життя, Дух “опечатує” його, а Син живить власним Тілом і Кров’ю. Так ми утаємничуємося в життя Пресвятої Тройці, долучаючись до любови, яка є Бог.
У втіленні Христос прийняв фізичне тіло нашої людськости і зробив нас Своїми членами. Отже, у Своїй Особі Він проклав міст через прірву, що відокремлює Бога від Його творіння. Справді, саме в Сині Бог бачить нас. Він споглядає нас, посутньо єдиних з Христом, як Своїх братів і сестер. У втіленому Христі ми здобуваємо досконалу гідність, щоби бути усиновленими як Божі діти. Синівство – це не дитяча залежність від Бога, а повна свобода того, що означає бути людиною. Ми не “лише друзі” Христа в якомусь поверховому сенсі. Нас було допущено до величі і висоти, що за природою належать тільки одному Вічному Слову. Ми є, у певному реальному сенсі, єдиним Сином Отця в Христі і з Христом. І саме через цю єдність ми можемо звільнитися від темряви гріха і дійти до світла єдности з Богом.
У втіленні Христос прийняв усі гріхи людства. Коли Його бичували, то удари падали на гріх. Коли Його розіп’яли, то гріх було прибито до хреста. І коли Він помер, було убито гріх. Як наслідок, у Христі ми можемо зректися гріха і знову повернути собі життя і любов Отця. Ми можемо повернутися до нашої первісної гідности і первісного стану єдности з Богом. Прийнявши Христа, людина руйнує гріх і знову ступає на дорогу до Отця. Ми повертаємося до Отця, Який є “спадщиною Христа”. “Спадщина” – це взаємини любови і прийняття дару. Її годі накинути. Її треба прийняти, і це прийняття відбувається в хрещенні.