Плинні води хрещення символізують очищення, а також народження. Хрещення змило людські гріхи, усі гріхи, і навіть корінь гріха – первородний гріх, як ми називаємо його. Любов піднесла нас до одного життя з Христом, яке заклав у нас Святий Дух. Ми сповнені “життя благодати”, благодати Святого Духа, Який відокремив нас і вибрав для дуже особливого завдання. Саме цю ідею проголошує перша молитва миропомазання. Священик, зануривши свій великий палець у святе миро, кладе його на чоло щойно охрещеного і каже:
«Благословен єси, Господи Боже, вседержителю, джерело добра, сонце правди, що засвітив сущим у темряві світло спасення явленням Єдинородного Твого Сина і Бога нашого і дарував нам, недостойним, блаженне очищення у святій воді і божественне освячення в животворчому помазанні. Ти й нині благоізволив знову родити раба Твого новопросвіщенного водою і духом, і дарував йому відпущення гріхів, вольних і невольних…»
Тепер, коли всі ці скарби були даровані й прийняті, ми закликаємо Святого Духа захистити, укріпити й “опечатати” всі ці дари в особі, яку таким способом закликають стати живим свідком доброти й любови Божої. Охрещений віддає свою віру і добру волю, скоряючись знакові, що уділяє благодать. Він віддає всі свої чуття і всю свою особу, щоб їх “опечатав” дар Святого Духа, Всемогутнього і Достойного, та оберігав їхнє освячення.
Тоді Святий Дух опечатує всі чуття охрещених, щоби вони були зосереджені на житті Пресвятої Тройці. Миром помазують очі, ніс, вуха, рот, серце, руки і ноги. Тому все людське єство “опечатане” і освячене, щоб жити життям Тройці. Тепер благодать Святого Духа – це реальна присутність божественної сили, учать у божественній енергії, яка діє в нас, щоб нас обожити. З цією благодаттю і силою людина здатна на рух і поступ до подоби Божої, яка поступово виявлятиме себе. Молитва триває:
«Утверди в православній вірі, визволи його від лукавого і від усіх починань його. Душу його збережи спасенним Твоїм страхом у чистоті і правді, щоб він, у всякому ділі і слові вгодивши Тобі, став сином і наслідником небесного Твого Царства…»
Позаяк тепер він святий і відокремлений, християнин покликаний стати свідком цього нового життя, живучи ним у повноті – жити його і жити ним. Уся його діяльність і мотивація мусить уподібнитися до тої, яку має Христос – він мусить “одягнутися в задум Христовий”. Святість – це не етичний ідеал, а виявлення нової реальности Христа, поступове наближення до тотожности з Христом через повсякчасну дію Святого Духа.