Коли ви перегорнете маленькі брошурки, що їх видає «Товариство для поширення політичних та наукових знань» на теренах Радянського Союзу різними мовами цієї країни, то зараз таки вражає майже істеричний їх характер. На 30-40 сторінках невеликого формату накопичується сила-силенна різних старих і перестарілих теорій про походження релігії та її нібито фантастичне, нереальне походження, то складається враження, що йдеться про людей, котрі хапаються за останній засіб рятунку, щоб не потонути. Подібно як людина, в якої під ногами на річці проламався лід і то дедалі більше ламається, чим більше вона силкується врятуватися, так само пропагандисти атеїзму стрибають з крижини на крижину, аби лише здобути якесь бодай уявне враження, буцімто вони, а з ними й інші, стоять на твердій скелі науковости. Перед нами, наприклад, дві брошурки: одна українською мовою, 1958 року, а друга – російською, 1955 року, про «походженя» – «проісхождєніє» релігії, їх автори, Антоненко та Малінін, стрибають по різних теоріях, тож годі збагнути з їхніх слів, якого ж саме походження є релігія. Тут перелічено всі можливі теорії різних матеріялістів та еволюціоністів, починаючи від XVIII століття, які часто суперечать самі собі. Всю оту суміш совітські атеїстичні автори подають немовби незаперечну істину. Тут і теорія страху, і мітологічно-природнича теорія, і теорія анімізму, вкінці ж теорія тотемізму, про який власне хочемо й сказати кілька слів. Не говоримо тут про теорії, а про практичні вказівки, що їх подається день у день совітським слухачам та читачам, хоч нелегко це все переосмислити. Думаємо, що таки багато слухачів, прочитавши таку брошурку, скаже: «Єрунда», яка нічого не пояснює і нічого не доводить, принаймі неупередженим та об’єктивним шукачам правди, служить хіба для того, щоб убити здоровий глузд тим, що через якісь свої особисті рації вважали за потрібне для себе «порвати» з релігією.
Усі совітські автори обов’язково присвячують багато сторінок, а то й цілі розділи тотемізмові. Слово «тотем» є середньоамериканського, індіанського походження та означає «його рід». Це слово почали вживати в Європі під кінець XVIII століття. Автор брошури В. Антоненко пише: «Основна риса тотемізму-переконання в тому, що існує надприродний зв’язок людини з яким-небудь видом тварин (найчастіше) чи рослин, іноді неживим предметом або навіть явищем природи. Тотем вважається родоначальником родової групи, а кожна тварина тотемного класу – кровним родичем членів роду… Тотемізм – релігія ранньородового суспільства, яка відображає особливості цієї форми суспільного устрою. Всі суспільні зв’язки між людьми визначались тоді саме кровно-родинними відносинами… На думку первісної людини, все, що оточує її, зв’язане такими ж кровно-родинними відносинами. Тісний зв’язок роду зі своєю територією, з її тваринним і рослинним світом усвідомлюється як кровний зв’язок. Вивчаючи життя й побут відсталих народів, учені зібрали дуже багато цікавого матеріялу про тотемістичну форму релігії. Тотемом могли бути вітер, сонце, дощ, грім, вода, залізо, тварини, рослини, навіть частини окремих тварин і рослин, наприклад, голова черепахи, шлунок поросяти, листя тощо. Але найчастіше тотемом були тварини і рослини… Тотемні племена вірять, що їхня доля таємниче пов’язана з долею їх тотема. Тотем, як вони гадають, попереджає про небезпеку, робить їм різні послуги. На початковій фазі тотемізму людина додержувалась суворої заборони – табу (полінезійське слово, що означає «не можна») – вживати в їжі тотемну тварину чи рослину. Пізніше ця заборона зберігається лише щодо частини якогось тотема, наприклад голови або печінки тварини, а згодом і зовсім зникає». Подібно, але з більш етнографічними подробицями говорить і Калінін. Обидва автори зараз таки безпосередньо кажуть про магію та чари і різні з цим пов’язані обряди, а також, разом з деякими попередніми дослідниками-матеріялістами, ставлять собі питання: «Чи не криється тут, саме в тотемних віруваннях та магічних обрядах, початок всякої релігії? » Коли раніш це було тільки питання та робоча гіпотеза, то сучасні пропагандисти атеїзму приймають це за святу істину, незважаючи на те, що докладніші дослідження не виправдали цієї гіпотези і вона була закинена вченими. Навіть один з піонерів тотемізму, Фрейзер (1854-1941), полишив її та шкодував про те, що занадто поспішно та без обґрунтування зробив невиправдані висновки. А їх ухопились матеріялісти та комуністи як дошки рятунку.
Тим часом навіть совітські автори признають, що тотем має радше суспільний, аніж релігійний характер, є знаком розпізнавання членів одного і того самого роду, щось на подобу середньовічних гербів, прапорів та різних національних знаків і барв. Отже, тотемізм є відзнакою соціяльного та суспільного характеру і розрізняється відповідно до племен, навіть щодо віку його членів та різних ремесел чи професій, як це вчить етнологія.
Але водночас правдою є те, що деякі племена шанують свій родовий тотем немовби святу річ. Тоді вони прикрашаються знаками, які зображають тотемне єство, щоб більше уподібнитися до нього (наприклад, малювання шкіри, татуювання). Також вони розвинули цілий ряд різних магічних обрядів, якими намагалися прийняти добру пораду для племені, його охорону та поміч. Добро те стає водночас добром племени-роду. Тому постають різні заборони, «табу» і, навпаки, дозволяється в деяких обставинах споживати певні страви чи рослини. Зокрема щодо жіноцтва, дітвори постали своєрідні «табу», щоб таким чином запевнити довготривалість роду. Та це все не має нічого спільного з релігією та релігійним становищем, а є чисто суспільними явищами родового устрою людства. Про різні магічні замовляння та чари говоритимемо згодом і пояснимо їхній антирелігійний характер. Мета релігії та ціль магії-чарів є зовсім відмінні; що більше, вони – протилежні між собою. Мета релігії та культу полягає в змаганні пізнати Бога, Його почитати, виконувати Його волю, Його любити. Ціль магії та чарів у тому, щоб за всяку ціну відкрити тайни сил природи й використати їх для служіння людині. Тому, справді, багато так званих магічних засобів у різних племен – це ніщо інше, як тільки простежування природи та збирання досвіду, іноді вікового, сконцентровані в магові, чарівникові. Бо людина, живучи в тісному зв’язку з природою та на лоні природи, поступово спостерегла різні лікувальні властивості деяких рослин та деяких мінералів і водночас пізнавала також шкідливість та небезпечність інших. Зберігаючи з покоління в покоління такий практичний та хосенний досвід, часто в одній і тій самій родині, від батька до сина, інші члени племені, що хотіли користати з нього, зверталися до представників такої родини, такого чарівника, що давав їм практичні поради й то серед цілого ряду різних зовнішніх обставин та обрядів, часто навіть створених зі самої лише людської гордості, щоб надати собі більше ваги та підкреслити незвичайність інколи простих порад чи ліків. Вистачить приглянутися до якогось старого досвідченого майстра, з яким церемоніялом та повагою навчає він учнів свого діла, зберігаючи за собою завжди якісь менші чи більші тайни майстерського фаху, щоб відкрити їх на останку, а чи й передати своїм наступникам як тайну такого то майстерського чи ремісничого дому. Тому пояснювати сьогодні всі обряди та чинності магії якоюсь релігійністю та ще виводити звідти джерело всякої релігійности в історії людства насамперед необережно й виходить поза наукові методи досліду. Очевидно, що є в магії і фальшиві та шарлатанські елементи. Але це зовсім легко пояснити згідно зі звичайними засадами психології. Людина – єство обмежене, і то до тієї міри, що нездатна переповісти докладно та правильно якоїсь почутої вістки чи описати факт, якого була свідком. Буває, що три наочні свідки тієї самої події переповідають її на три різні лади, зовсім відмінні між собою. Що ж говорити про століття чи навіть тисячоліття! Інколи нездарні сини попсували та знищили досвід геніяльних предків, вчинивши його справжнім шарлатанством.
Не забуваймо й того, що йдеться тут іноді про людей дуже примітивного стану, де релігія та забобонність ідуть всуміш, де сплітаються разом медицина і шарлатанство, світ природний і надприродний, де знаки та символи уважається за сутність, очевидно, не можемо в тому винуватити нікого. Але спекулювати на цьому сучасним атеїстам та матеріялістам немає причини і є нечесно. Бо сьогодні йдеться про розумних, високорозвинених і освічених людей, що могли б уже розрізняти релігію від забобонности. Ми можемо якоюсь мірою збагнути і пояснити забобонність первісних людей, але не можемо зрозуміти способу аргументування пропагандистів атеїзму, що його вони подають всуміш з усіма цими речами, і то не з незнання, але зумисне, щоб тільки закрити та якось перед суспільністю виправдати свою ненависть до релігії. Можемо пробачити всі помилки та всю магію людям несвідомим, але не можемо зрозуміти цієї умисно створеної конфузії, яка панує в антирелігійних підручниках, які друкують у Радянському Союзі, і то навіть під клеймом Академії Наук Української Радянської Соціалістичної Республіки, та подають як істину, щоб її читати масам простих щирих людей, що не мають ні змоги, ні часу стверджувати й досліджувати мітологію, географію чи історію релігій.